Обіцяю бути твоєю - Адалін Черно

Мені не вистачає дрібниць: скатертини на ідеальній скляній поверхні стола, прихапок і рушників на гачках, яскравих предметів декору, які б зробили цю холодну кімнату живою. Уже потім я розумію, що і вітальня точно така ж: лаконічна й мінімалістичний до жаху і, разом із тим, не жива.

— Ти живеш не тут? — чомусь вирішую запитати, тому що мені здається це логічним.

Приміщення явно нежиле. Або ж Богдан буває вдома так рідко, що йому ніколи звертати увагу на дрібниці, що створюють затишок.

— Я живу на роботі, — він усміхається, але я бачу, що говорить цілком серйозно. — Бувають моменти, коли я зовсім не повертаюся додому. Тут в основному проживає прислуга: вони приходять двічі на тиждень, щоб прибрати, й через день, щоб приготувати їжу.

— Ти не живеш вдома, але приїжджаєш, щоб поїсти?

— Каюсь, — він усміхається. — Приготовлена їжа частіше виявляється в смітнику, ніж у моєму шлунку.

— Ти зараз голодний? Я збиралася болоньєзе готувати, якщо ти не проти, я могла б…

— Буду тільки за, з обіду нічого не їв і їхав до тебе, щоб ти мене нагодувала.

— Ти їхав тільки тому? — лукаво запитую, отримуючи насолоду від нашої розмови.

Він дозволяє мені відволіктися від тяжких думок, що періодично лізуть у голову, від спогадів про вчинок Ігоря.

— Тільки ти можеш вгамувати мій голод, — двозначно вимовляє Богдан.

Наступну годину я проводжу біля плити, а він поруч зі мною: допомагає нарізати овочі й наливає в келихи куплене вино. Ми багато розмовляємо і п’ємо вино. Богдан запитує, як йдуть справи з облаштуванням мого салону, а я цікавлюся, скільки він втратив, поступившись мені приміщенням за такою смішною ціною.

Звичайно ж, він не зізнається.

Тільки усміхається і пліч-о-пліч готує зі мною спагеті, допомагає, розпитує, дивиться, коли ми ледь чутно стикаємося келихами. Коли все готово, Богдан робить до мене крок, обхоплює рукою за талію й притягує до себе. Мої груди стикаються з його торсом, погляд спрямований на його губи. Я ковтаю й починаю тремтіти, коли Богдан ривком саджає мене на стільницю кухні, коли цілує. Торкається губами моїх, куштує, пестить, обережно приділяє увагу то верхній, то нижній.

Потім ми зриваємося.

Його язик опиняється в моєму роті, а мої руки гарячково розстібають ґудзики на його сорочці. Ми обоє голодні, але про болоньєзе забуваємо геть.