Морок. Повірити у неможливе. - Лія Тан

—     Через цю роботу, у тебе в сім’ї проблеми. Твоя дружина ревнує тебе до мене, а мені це огидно. Я мала це зробити давно, ще тоді, коли ти через мене ледь не загинув.

Помітила, як чоловік весь напружився, на обличчі виступили жовна, а пильний погляд прикипів до неї. Він дивився на дівчину навіть не моргаючи, і здавалося, кипів від невдоволення.

—     Звідки така інформація? — Зірвався Олександр.

—     Не важливо. — Відмахнулася Злата і здавлено в котре попросила. — Залиште, будь ласка, мій кабінет.

Знову повисла важка пауза. Чоловік очевидно не збирався її слухати. Здавалося, вона чула як дзвенить тиша.

—     Поверніть мене в особисту охорону. — Холодно попросив Олександр, хоча його прохання більше скидалося на наказ.

Злата важко зітхнула закотивши очима. Їй не подобався новий охоронець. Він справді дратував її, але повертати Олександра боялася. Він, мабуть, ідеальний у своїй роботі, але те, що у нього проблеми з дружиною через неї, не давало їй спокою.

—     Назвіть хоч одну причину, по якій я маю це зробити. Мені не потрібні, зайві чутки та проблеми. — Холодно вкотре відмахнулася.

Чоловік пильно дивився на неї, а тоді здавлено кинув.

—     Мені потрібна ця робота.

—     Це не причина. — Фиркнула Роздратовано Злата.

—     Злато Андріївно, я до вас не на сповідь прийшов. Я назвав вам причину. — Холодно та впевнено заговорив чоловік.

—     Вибачте, Олександре, але ні. — Категорично відмовила дівчина. Вона підслухала розмову Ігоря та Олександра одного разу. Тоді ще вона була вагітною, і до цього руки не доходили, але зараз не хотіла руйнувати чужу сім’ю. Мабуть, сама б була не у захваті, якби чоловік цілий день проводив на роботі, та ще й з молодшою жінкою, і байдуже, що вони не у двох, але ж постійно поруч.

—     Дякую! — Холодно кинув чоловік, і подався з кабінету.

Двері зачинив тихо, хоча Злата гадала він гримне ними.

Сіла за робочий стіл, зосередитися на роботі, після всього не могла.  Серце ще гупотіло в грудях. Шкодувала за свою жорсткість, адже цей чоловік її не заслужив. Він ризикував життям заради неї, варто було поводитися по іншому. «Та це заради його блага». Виправдовувала себе. «Може хоч в сім’ї проблем не буде».

Ледь зібравшись тільки вникла в документи, як у кабінет без стуку увірвався Ігор.

—     Злато Андріївно, як ви так можете? — З порогу зі звинуваченнями накинувся чоловік.

—     Спочатку, ви викинули Олександра з особового складу, а тепер він узагалі звільняється. — Спершись об стіл обома руками, холодно кинув чоловік, нависши над нею. — І це все через вас. Це ваша вдячність за все. Що поганого вам зробив Олександр? — Волав розлючено водій.

Злата ледь стримувала сльози, «Що їм усім потрібно?».

—     Я не хочу, щоб через мене, у його сім’ї були проблеми. — Повернулася з кріслом до вікна, спиною до Ігоря. Сльози таки скотилися з очей.

—     В Олександра, вже більше як два місяці немає сім’ї. — Фиркнув Ігор. — Дружина його покинула ще до того, як ви народили. Вона знайшла іншого, доки Олександр працював, проводячи цілий день на роботі. Та піклувався аби дружина з донькою, ні в чому собі не відмовляли. От вона й не відмовляла, знайшла з ким розважатися, а сцени ревнощів, влаштовувала для так годиться.

Злата змахнула сльози, почуте по новому шокувало її. Не могла повірити у почуте, тепер перед Олександром почувалася не зручно.

—     Кілька місяців тому, дружина Олександра звалила, залишивши йому доньку. І хоч мала вже доросла, та навчання потрібно оплачувати, іще, в Олександра іпотека... — Продовжував на одному подиху водій. — А там, куди його перекинули, заробітна плата набагато менша, тому Сашко вимушений звільнитися.

Злата важко зітхнула. Все дратувало. Вона не хотіла, щоб через неї хтось позбавився роботи. Вона ж хотіла як краще.

Різко вставши подалася з кабінету.

—     Злато Андріївно, ви куди? — Розгублено кричав їй у слід Ігор, та вона йшла не зважаючи.

Впевненою ходою прямувала до будиночка охорони, чула позаду кроки Ігоря, та байдуже, адже в душі почувалася цілковитим стервом. Вона ж не знала... «Невже цей качок не міг пояснити. Все бісило».

Увірвалася в кабінет Сан Санича без стуку. Чоловік сидів за своїм робочим столом, а навпроти сидів Олександр з ручкою в руках, схилившись над аркушем А4. Чоловіки прикипіли до неї поглядом, адже вона не розрахувала сили, і двері добряче гримнули.

—     Сан Саничу, перепрошую, залиште, будь ласка, нас.

Сивий чоловік здивовано глянув на неї, але все ж побажання виконав, тихо зачинивши за собою двері.

Злата впевнено підійшла до Олександра. На столі лежав аркуш з майже дописаною заявою на звільнення. Взяла аркуш, і висловила своє здивування від побаченого.

—     Красивий почерк.

Подалася з Аркушем до робочого місця Сан Санича, почувалася страшенно не зручно. Відчувала пильний погляд чоловіка на собі, і це бентежило. Присіла у крісло, й почала робити з заяви літачок. Ковтнувши ком, здавлено заговорила, хоча очей не підняла.

—     Олександре, пробачте мені мою різкість та стервезність. — Зробила паузу роблячи крила літачкові. — Від сьогодні, ви повертаєтеся в мій особистий склад. — Набрала повні легені повітря, й здавлено додала. — Та якщо я вам надто не приємна, я не змушую. Вибір за вами. — Знову ковтнула ком, що підкотив до горла, говорити зовсім нелегко. — Буду рада якщо ви повернетесь.

Закінчила складати літачок, і таки зважилася підняти погляд на чоловіка. В його очах бачила біль, на лиці лиш тепер помітила страждання. — Це по новому вразило.

—     Пробачте, я хотіла як краще. — Здавлено кинула. — Піднявшись забрала літачок зі собою. — Залишу на згадку. — Кинула піднявши паперовий літачок у руці, й подалася до дверей.

—     Злато Андріївно!

Зупинив її зірваний голос чоловіка, біля самісіньких дверей. Оглянутися не зважилася, почувалася геть не зручно перед цим чоловіком.

—     Поверніться, будь ласка. — Зовсім поруч прозвучав низький голос.