Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс
Коли в Кремлі за князя Івана III тривало будівництво Великого палацу, почали на Соборній площі споруджувати палату, що її пізніше буде названо Грановитою. За історичними документами 1487 року, «повелением великого князя Ивана Васильевича всея Руси основал палату велику Марко Фрязин на великого князя дворе, где терем стоял».
Невдовзі до неї приєдналася ще Золота палата для прийому послів та для інших урочистих випадків, але з часом уціліла лише Грановита. Розташована вона на західному боці Соборної площі. Вважається, що суворі пропорції і кубічний об’єм надають всьому вигляду Грановитої палати «характер благородної простоти і ясності». Стіни її викладені з цегли і облицьовані з головного фасаду камінням, обтесаним на чотири грані (звідси і її назва — Грановита).
Будувалася вона у 1487—1491 роках, коли Москва вже об’єднувала навколо себе сусідні князівства і стала на чолі молодої централізованої Російської держави, коли «изумленная Европа была ошеломлена внезапным появлением на ее восточных границах огромной империи и сам султан Баязет, перед которым Европа трепетала, впервые услышал высокомерную речь московита».
Із Соборної площі в Грановиту палату вели Золоті Червоні сходи. З чотирьох маршів і трьох майданчиків (згодом їх прикрасять білокам’яними левами). Ці парадні сходи слугували лише для виходу царя під час особливо урочистих церемоній, а потім їх запирали витонченою решіткою, що була розписана золотом і фарбами. В той же час для входу іноземних послів і торгового люду були інші сходи — середні і Благовіщенські (Благовіщенськими дозволялося сходити лише християнам).
Всі сходи вели на Красний верхній ґанок — Передні переходи, а вже звідти — до помешкання великокнязівського палацу. Крім головного входу, в палац із Соборної площі вів і другий вхід — із західного боку, де був Боярський майдан, на якому зазвичай товпилися служилі бояри і двірцевий люд, там же виголошувалися царські укази.
Але перш ніж потрапити до Грановитої палати, треба було пройти через Святі сіни, де й збиралися запрошені до царя. Святі сіни (вони були прикрашені композиціями на сюжети Священного Письма) були початком входу в Тронну залу.
А над Святими сіньми була влаштована таємна кімната для жіночої половини царської сім’ї. За давніми звичаями жінки не могли бути присутніми на урочистих прийомах та офіційних святах. Стіни і стеля таємної кімнати були оббиті щільно вистьобаною тканиною та англійським сукном, а підлога — товстою повстю. У певному місці була «глядацька решітка», яка завішувалася прозорою шовковою тканиною, через яку було добре видно. Там цариця й царівни з цікавістю розглядали заморських гостей, спостерігали бенкети, багатолюдні зібрання бояр, духовенства та інші пишні державні урочистості.
У ті часи Грановита палата була головною Тронною залою — найбільшою на Русі. Колони в центрі прикрашували ліпні роботи в давньогрецькому стилі — зображення птахів, звірів тощо. Навколо стовпа — визолочена решітка, а на ній стояли різні прикраси.
Біля стіни здіймався царський трон, до якого вели чотири сходинки.
На південному сході палати — космогонічний цикл відкривався зображенням Бога Саваофа в оточенні небесних сил. На завершення сюжету — Спаситель людства — Ісус Христос.
Окремо була композиція з царем Федором Іоанновичем «Всея самодержцем Руси сидит на троне», на голові його вінець, прикрашений перлами й коштовним камінням, з правого боку біля царя стоїть правитель Борис Годунов.
Він «зодягнений» у верхній золотий одяг і в боярській шапці, — стоїть в одному ряду із спадкоємцем російського престолу. Історики вважають, що це було зроблено не без вказівки самого Бориса Годунова, який уже тоді мріяв про царський трон. І вже тоді наблизився до нього впритул.
Кожному запрошеному на бенкет до Грановитої палати відводилося окреме місце — згідно з його чином та рангом, і самовільно займати інше місце категорично заборонялося. Чим знатніший був гість, тим ближче його місце було до царя. Чим важливіші гості, тим пишніший влаштовувався прийом.
Виставлявся дорогий посуд — золоті й срібні чаші, чарки, сердолікові, яшмові, янтарні; ковші, прикрашені яскравою емаллю і коштовним камінням, карбовані кубки, заздравні братини.
На столи ставилися дивовижні речі з посольських дарів — наприклад, німецький годинник «на слонах», посуд у вигляді барсів і левів, ароматичні курильниці, потішні кубки. Один з іноземців вражено згадуватиме:
«Ми бачили безліч превелику золотого посуду, яку й уявити неможливо. Посуду було стільки, що його з трудом могли б умістити тридцять венеціанських возів».
Обіди в Грановитій палаті тривали довго, по п’ять-шість годин. Із спогадів одного посла: «Час од часу цар пив за здоров’я кого-небудь. Той вставав, а за ним і всі інші. Поклонившись, знову сідали». І далі він пише, що за час обіду йому довелося вставати 65 разів!
Як наставав вечір, у Грановитій палаті запалювали вогні і далі бенкетували, вставали, пили, сідали, знову вставали, пили... І такі «фізкультурні вправи» із вставанням-сіданням тривали, здавалося, безконечно — життя в Московському царстві-государстві тоді наче зупинялося...
Але того разу, як вшановувалося молоде царське подружжя, церемонія була скромнішою: в присутності небагатьох гостей — як з боку молодого, так і з боку молодої. (Так забагла Марина Юріївна, яка надто стомилася під час церемоній в Успенському соборі і багла, щоб усе пошвидше нарешті скінчилося і їй дали спокій!)
Як свідчать очевидці, цар і цариця на бенкеті в Грановитій палаті сиділи за багатим бенкетним столом зовсім недовго — «до третьей ествы». Не було чомусь і «мусики» й танців, що їх любили обоє.
Далі, як зазначає вже згадуваний Станіслав Немоєвський, «обед высокие молодые имели у себя в комнате, даже и в спальне, кроме некоторых дам из родни, которые провожали молодых, никто не входил».
Перехід молодих у «постельные хоромы» супроводжував лише воєвода Юрій
