Якоб вирішує любити - Каталін Доріан Флореску

— От і жандарм уже цікавився. Часи змінилися, скоро тут усім заправлятимуть комуністи. І він це знає, а тому першим переметнеться до них. А наразі винюхує все, аби підлизатися потім до червоних.

Думка про те, що незабаром я знов опинюся у вагоні для худоби, змусила мене зірватися з лавки. Я кинувся в дім і став пакувати той мізер, який в мене був. Я не слухав попа, що намагався мене заспокоїти, вирвався від нього, натягнув светр і рушив до річки. Я побіг до неї, немов той єдиний, кому було до снаги її здолати. Щойно взимі я кинув їй виклик і, хоч з трудом, вирвався від неї живим. Та цього разу річка була могутнішою.

Вода сягнула найвищого рівня, її рев стояв над селом. Колоду, яка слугувала кладкою, заливало водою. Та я таки ступив по ній кілька кроків, раз у раз слизгаючи, ще трохи — і опинився б у воді. Піп, що прибіг навздогін, благав схаменутися і не наражатися знов на небезпеку.

На протилежному березі тим часом вже зібралася купка людей, що з цікавістю спостерігали за мною.

Мені таки, вочевидь, трохи залежало на житті, бо я повернувся на берег, переконавшись, що кладка нездоланна. Піп зустрів мене, весь киплячи од люті і потрясаючи кулаками, схопив за комір і міцно трясонув. «Я тебе не для того врятував, аби ти тепер згинув! Ти мені ще для чогось потрібний!» — кричав він. Він обернувся до наших глядачів, усміхнувся і привітно помахав їм рукою, а тоді докинув: «Ходім додому, тут ми привертаємо надто багато уваги. В мене є пропозиція».

Він накрив стіл для вечері, на печі булькотіла юшка з ягнятиною, яку він дістав за хрестини. Він поблагословив страви, розлив юшку, а тоді сів. До бурління ріки у темряві тепер додалися ще й звуки отця Памфіле, який сьорбав юшку своїми ледь видними крізь бороду губами.

Раз по раз він відламував скибину від свіжого буханця, що його щоднини приносила до річки одна з найпобожніших його вірних. Разом з іншими замовленнями попа вона вкладала хліб на маленький плотик, а мені тим часом припадало завдання підтягати його до берега. «З моїм заняттям не забагатієш, зате ситим будеш», — любив казати піп. Між нами лежали обібрані, тугі зубці часнику, ним пахли мої пальці й рот. Ми лузали часник, як інші соняшникове насіння. Його пекучість на язику, яка минала поволі щойно вночі, назавжди стала невід'ємною ознакою тих часів, як і решта запахів та звуків.

Вимакавши рештки юшки останньою скибкою хліба, подлубавшись в зубах найдовшим зі своїх чорних нігтів і перевіривши кінчиком язика, чи там більше нічого не залишилося, він налив нам палінки й мовив:

— Я буду всім казати, що ти мій небіж, якого прислали до мене, бо ти хочеш вивчитися на попа, і треба випробувати твою віру. Жандармові я скажу, що ти сумлінний і прагнеш мене наслідувати, але ще мусиш укріпитися в своїх переконаннях. Знаю, що це крутійство, але проти комуністів можна. Всевишній мені простить.

Він підвівся, припалив цигарку і одягнув своє чорне облачення. Тоді засунув руку в кишеню, витяг ключ і поклав його на стіл.

— Їж досхочу, це скоро може тобі знадобиться, — промурмотів.

А тоді подивився на мене, так ніби оцінював на базарі коня. Бракувало, аби ще в зуби зазирнув.

— Ти вже зміцнів, еге ж? — запитав.

— Так, трохи зміцнів.

— Це від ситної їжі, яку тут дістаєш. Але сидячи отак сиднем ти тільки згрубнеш. Хочеш стати товстим і неповоротким?

— Ні, не хочу.

— Та коли увесь день отак сидітимеш без користі, так воно й станеться. Напасеш таке черево, що за ним і стручка свого не побачиш.

Його очі хитро заблищали. Я збентежено поглянув на нього.

— До того ж, Бог не любить ліньтюхів. Лінощі — це гріх. Ти теж так вважаєш, Якобе?

Я кивнув.

— Тоді скажи-но мені, чому ти нічого не робиш? Ти ж уже здоровий. А здоров'я, мій любий, Бог позичає. Кому ж воно не потрібне, у того знов забирає.

— Скажіть тільки, що, і я робитиму, — відказав я.

— Що ж, Якобе через «с», ти католик, припускаю.

Я мовчав, опустивши очі.

— Тобто в церковних служіннях мені помагати не зможеш.

— Я зроблю все, що Ви скажете, тільки не проганяйте мене звідси.

Отець завагався, здавалося, він не може зважитися, ходячи взад-вперед по кімнаті. Нарешті він прийняв