Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс
Хіба народу не любив я!
Собі на горе й безголів’я
Не зрозумів мене народ…
Поет виразно розкрив у поемі внутрішній світ Мазепи, він до останньої хвилини залишається вірним своїй любові до народу й України – наостанці свого життя він прощається з нею, з ненькою своєю, з Україною, що була для нього як зоря… Він не зрадив і своєму заповіту, що його передав нащадкам:
Ми візьмемо ворога в клинки
І на кістках його проклятих
Знов зацвіте Вкраїна-мати.
«Гетьман Мазепа: повернення до Батурина»
Живе і трудиться в Одесі знаний за її межами, в Україні й інших краях Богдан Сушинський (р. н. 1946) – письменник, автор 65 книг – романів, новел та віршів, численних науково-популярних видань.
«Козацькі вожді України» (у 2-х томах), «Козацька Україна», «Історія українського лицарства», «Всесвітня історія лицарства», «Всесвітня козацька енциклопедія» та інші праці – і все це він, Богдан Сушинський, великий трудівник, популяризатор-літописець минулого козацької України, відмінний і вельми цікавий та авторитетний прозаїк, талановитий, на диво працездатний, а відтак і плодовитий; невгамовний, надзвичайно ерудований історик-науковець, знавець минулого нашої Батьківщини.
Академік Міжнародної академії наук, освіти та мистецтв при ЮНЕСКО.
Генерал козацтва (генерал армії).
Гетьман Всеукраїнського реєстрового козацтва, історик та ідеолог сучасного українського козацтва, лауреат багатьох літературних премій, урядових, козацьких та лицарських нагород.
З його ініціативи в Одесі споруджено пам’ятник отаману Чорноморського козацтва Антону Головатому.
Богдан Сушинський – автор надзвичайно цінної унікальної книги «Гетьман Мазепа: повернення до Батурина» (2001) – про життя й діяльність гетьмана, а також про символічне, з ініціативи Б. Сушинського, перенесення в 1999 році праху І. Мазепи з Галаца до колишньої гетьманської столиці. Тоді ж було відкрито в Батурині Алею гетьманів, на стелі якої викарбувано слова Б. Сушинського:
«У діяннях гетьманів – історія, слава і державна велич України».
Пригадується вічне Шевченкове, святе запитання:
…Коли
Ми діждемося Вашингтона
З новим і праведним законом?
А діждемось-таки колись!..
Ось тоді нарешті повернуться на Батьківщину наші загнані в чужоземелля кошові отамани і гетьмани: Дорошенко повернеться з Московії, Самойлович і Многогрішний – із Сибіру, Калнишевський – із Соловків, з мурів Петропавловської фортеці Санкт-Петербурга – Полуботок, повернеться до Києва розстріляний польською шляхтою гетьман Іван Виговський…
А скільки ще в тих чужоземеллях лежить полковників наших, отаманів!
Гетьманів, праведних борців за волю України.
Ось тоді, як діждемося нових і праведних законів, в Україну і гетьман Іван Мазепа повернеться з Румунії. Хоч він і лежить там у парку Свободи, та все ж не вдома…
Ще давні греки нас учили (і досі вчать): герої продовжують життя і в гробницях, впливаючи на долі людей і полісу. Вони вважаються посередниками між богами і людьми, захисниками людей, тими, хто відвертає зло і біди, рятівниками від незгод. Вони – благодійники людей, винищувачі чудиськ, велетнів-розбійників, борці з ворожими людям демонами…
А їх у нашому житті ще й досі предосить…
Пушкін i Рилєєв, або знову про Мазепу
Це я, здається, в Інтернеті на якомусь із сайтів прочитав такий заголовок. «Гм, – подумалось тоді мені. – Пушкіна й нині всі знають, а ось Рилєєва вже починають забувати. А жаль…» Що ми пам’ятаємо про нього – ще зі шкільних часів, коли вчили (чи як кажуть, проходили) про декабристів?
Кіндрат Федорович Рилєєв (1795–1826) – російський поет, декабрист, один з керівників Північного товариства декабристів. Разом з О. Бестужевим видавав альманах «Полярная звезда». Спочатку був конституційним монархістом, потім – декабристом. Відіграв значну роль в організації повстання 14 грудня 1825 року на Сенатській площі.
Страчений серед п’яти керівників декабристського повстання.
Автор багатьох сатиричних творів, історичних дум, хоча б «Волинський», «Державін», «Іван Сусанін», численних агітаційних віршів, пройнятих закликами до свободи, ненавистю до деспотизму, високою громадянською активністю.
У 1817–1820 роках жив на Слобідській Україні (в Острогозьку), бував у Києві, Харкові, знав українську мову, побут, звичаї, українську народну поезію, вивчав історію України. Був знайомий з багатьма діячами української культури, автор думи «Богдан Хмельницький», а також дум «Наливайко» (незакінчена), «Мазепа». Рилєєва не раз згадував у листах і «Щоденнику» Тарас Шевченко. Поезії поета-декабриста українською мовою перекладали П. Грабовський, О. Кониський, П. Тичина, М. Рильський, А. Малишко, М. Терещенко та ін.
Відомо, що свою поему «Полтава» О. Пушкін написав після Рилєєва – чи не під впливом поеми Рилєєва «Войнаровський». (Андрій Войнаровський, син сестри Мазепи, був улюбленцем бездітного гетьмана і розділив з ним гіркоту поразки під Полтавою. До 1716 року Войнаровський переховувався в Західній Європі, але був схоплений в Гамбурзі на вимогу російського резидента – європейці тут проявили себе не з кращого боку – і засланий до Сибіру.)
Оцінка гетьмана Мазепи в обох творах – Рилєєва і Пушкіна – діаметрально протилежна, наче вони писали про дві різні людини з однаковим прізвищем.
У поемі поета-декабриста, громадянина і революціонера, борця з деспотією Кіндрата Рилєєва образ українського гетьмана є зразком борця за свободу своєї батьківщини. «Уж близок час, близка борьба, / Борьба свободы с самовластьем!..»
Вустами Войнаровського поет говорить про себе і своїх однодумців по боротьбі.
Так мы, свои разрушив цепи,
На глас свободы и вождей,
Ниспровергая все препоны,
Помчались защищать законы
Среди отеческих степей.
Кіндрат Рилєєв не лише поважає Мазепу, а й ставить його в один ряд з Петром І: «Мы оба правы, – говорить гетьман. – Как он, и я живу для славы, / Для славы пользы Родине моей».
А ось у Пушкіна інша точка зору, інший погляд на Мазепу, інша оцінка його особи і як людини, і як політика. (І не все у геніального поета відповідає дійсності.)
Як зазначає критика, двох російських поетів у цій темі об’єднує лише те, що ні Рилєєв, ні Пушкін не назвали свою поему ім’ям головного героя, адже таку назву обов’язково заблокувала б цензура. А загалом два поети, живучи в один і той самий час, по-різному сприймали вчинки гетьмана України. Для одного з них – Рилєєва – Мазепа був майже однодумцем, для другого – Пушкіна – зрадником, ворогом і злочинцем.
У передмові до першого видання «Полтави», явно натякаючи на Рилєєва, Пушкін пише про образ Мазепи: «Деякі письменники хотіли зробити
