Фараон - Болеслав Прус
Я ж, — вів далі Саргон, — якби боги, караючи, створили мене жінкою, волів би краще бути породіллею, ніж повивальною бабкою… Отож кажу тобі, як чоловік мудрий: покинь цей храм і йди до мого гарему. Я дам за тебе десять талантів золотом, сорок корів і сто мір пшениці. Жерці спочатку боятимуться кари богів, щоб більше витягти з мене. Але я не накину їм жодної драхми, щонайбільше додам кілька овечок. Тоді вони відправлять урочисту службу, і до них одразу з’явиться небесна богиня Ашторет, яка звільнить тебе від священної обітниці, аби тільки я ще дав золотий ланцюг чи келих.
Кама, слухаючи його балачки, кусала губи від сміху, а він не змовкав:
— Якщо ти поїдеш зі мною до Ніневії, то станеш вельможною панею. Дам тобі палац, коні, ноші, служниць і невільників. Ти там за один місяць більше виллєш на себе пахощів, ніж тут за цілий рік приносиш їх у жертву богині. А хто знає, може, ти сподобаєшся цареві Ассару і він схоче взяти тебе у свій гарем? Тоді й ти була б щаслива, і я повернув би те, що витрачу на тебе.
В день, визначений для прийому Саргона, перед палацом наступника трону вишикувались єгипетські війська і зібрався величезний натовп цікавих.
Опівдні, в час найбільшої спеки, вдалині з’явився ассірійський почет. Попереду йшли озброєні мечами й киями охоронці порядку, за ними кілька голих скороходів і троє вершників. Це були два трубачі і оповісник. На розі кожної вулиці трубачі грали сигнал, а після них гучним голосом промовляв оповісник:
— Це наближається посланець і повноважний посол могутнього царя Ассара, Саргон, царський родич, власник великих маєтків, переможець у боях, володар провінції. Люди, віддайте йому належну шану як другові його святості володаря Єгипту!..
За трубачами їхало кільканадцять ассірійських кіннотників у гостроверхих шапках, в куртках і в штанях, які щільно обтягували ноги. На головах і на грудях їхніх волохатих, але витривалих коней були мідні панцирі, схожі на риб’ячу луску.
Далі йшла піхота в шоломах і в довгих, аж до землі, плащах. Один загін був озброєний важкими палицями, другий — луками, третій — списами й щитами. Крім того, у всіх були мечі й панцирі.
За воїнами посувалися коні, колісниці й ноші Саргона, оточені слугами в білому, червоному й зеленому одязі… Потім з’явилося п’ятеро слонів з ношами на спині: на одному їхав Саргон, на другому — халдейський жрець Істубар.
Процесію замикали піші й кінні воїни й музиканти, які пронизливо грали на трубах і пискливих флейтах, били в бубни.
Царевич Рамзес в оточенні жерців, офіцерів і вельмож, одягнених у розкішне вбрання, чекав на посланця у великій залі для прийомів, відкритій з усіх боків. Наступник трону був веселий, знаючи, що ассірійці несуть з собою подарунки, які єгипетському людові могли здатись даниною. Та почувши на подвір’ї гучний голос оповісника, що вихваляв могутність Саргана, царевич спохмурнів. А коли долетів до нього вигук, що цар Ассар — друг фараона, він розгнівався. Ніздрі його розширилися, мов у роздратованого бика, в очах спалахнули іскри. Побачивши це, офіцери й придворні теж прибрали грізні пози і стали поправляти мечі. Святий Ментезуфіс помітив їхнє невдоволення і вигукнув:
— Іменем його святості наказую знаті і офіцерам прийняти достойного Саргона з почестями, належними посланцеві великого царя!..
Наступник трону нахмурив брови і почав нетерпляче ходити по помосту, на якому стояло його намісницьке крісло. Але звиклі до дисципліни офіцери й придворні притихли, знаючи, що з Ментезуфісом, помічником військового міністра, жартувати не варто.
Тим часом на подвір’ї рослі, важко споряджені ассірійські воїни вишикувалися трьома шеренгами проти напівголих і спритних єгипетських воїнів. Обидві сторони дивилися одна на одну, мов зграя тигрів на зграю носорогів. В серцях і тих, і тих тліла одвічна ненависть. Але над ненавистю брала верх дисципліна.
В цю хвилину, важко ступаючи, ввійшли слони, ревнули єгипетські й ассірійські труби, обидва війська піднесли зброю вгору, люд упав ниць, а двоє ассірійських сановників — Саргон та Істубар — зійшли з нош на землю.
В залі царевич Рамзес сів у крісло, що стояло на підвищенні під балдахіном, а біля входу з’явився оповісник.
— Найдостойніший володарю! — звернувся він до наступника трону. — Повноважний посол великого царя Ассара, славнозвісний Саргон та його супутник, благочестивий пророк Істубар, бажають вітати тебе й віддати шану тобі, намісникові й наступникові фараона, хай він живе вічно!..
— Проси тих сановників, щоб вони увійшли й потішили моє серце своєю присутністю! — відповів царевич.
З брязкотом і дзвяканням до зали увійшов Саргон, в довгому зеленому одязі, густо вишитому золотом. Поруч нього в сніжно-білій тозі ступав благочестивий Істубар, а за ними пишно вбрані знатні ассірійці несли дари для царевича.
Саргон наблизився до помосту й сказав ассірійською мовою, що відразу тлумач повторив по-єгипетськи:
— Я, Саргон, полководець, намісник і родич наймогутнішого царя Ассара, прийшов вітати тебе, намісника наймогутнішого фараона, і на знак одвічної приязні піднести тобі дари…
Наступник трону сперся долонями об коліна й сидів нерухомо, наче Статуя його царственних предків.
— Тлумачу, — сказав Саргон, — ти, певне, погано переказав царевичеві моє шанобливе вітання?
Ментезуфіс, що стояв біля помосту, нахилився до Рамзеса.
— Володарю, — прошептав він, — достойний Саргон чекає на ласкаву відповідь.
— То скажи йому, — спалахнув царевич, — що я не розумію, за яким правом він звертається до мене, як рівний до рівного?..
Ментезуфіс збентежився, і це ще більше розгнівило царевича; у нього затремтіли губи і знов спалахнули очі. Але халдеєць Істубар, що розумів єгипетську мову, швидко шепнув Саргонові:
— Падаймо ниць!
— Чого це я мушу падати ниць? — спитав обурений Саргон.
— Падай, якщо не хочеш втратити ласку нашого царя, а може, й голову…
Мовивши це, Істубар простягся на підлозі, а поруч нього Саргон.
— Чому я мушу лежати на животі перед цим молокососом? — бурчав він обурено.
— Бо він намісник фараона! — відповів Істубар.
— А я хіба не намісник мого володаря?..
— Але він буде царем, а ти не будеш.
— Про що сперечаються посли наймогутнішого царя Ассара? — уже лагідніше спитав царевич у тлумача.
— Про те, чи показувати тобі, повелителю, дари, призначені для фараона, чи тільки віддати прислані для тебе, — відповів догадливий тлумач.
— Звичайно, я хочу бачити дари для мого богорівного батька, — мовив царевич, —
