Фараон - Болеслав Прус

— І я можу дати в цьому жрецьку клятву? Наступник трону здивувався.

— Мені здається, — відповів він гордо, — що твоє слово вже не потрібне, коли я дав своє. Але що сталося?..

Вони вийшли в окремий покій.

— Чи ти знаєш, володарю, — мовив збуджено жрець, — що трапилося десь з годину тому? На достойного Саргона напали якісь молодики і побили киями…

— Які?.. Де?..

— Біля палацу фінікійської жриці Ками, — вів далі Ментезуфіс, пильно стежачи за обличчям наступника трону.

— Хоробрі хлопці! — відповів царевич, знизавши плечима. — Напасти на такого велетня! Мабуть, там тріснула не одна кістка.

— Але ж нападати на посла… Подумай, достойний володарю, — на посла, якого охороняє велич Ассірії і Єгипту!.. — мовив жрець.

— Го-го! — розсміявся царевич. — Виходить, цар Ассар виряджає своїх послів навіть до фінікійських танцівниць?..

Ментезуфіс оторопів. Раптом він стукнув себе по лобі і вигукнув, теж розсміявшись:

— Бачиш, царевичу, який я простак, недосвідчений в політиці. Адже я забув, що Саргон, який бродить уночі біля будинку підозрілої жінки, зовсім не посол, а звичайний чоловік. Та як би там не було, — додав він, — а вийшло недобре… Саргон може образитися на нас…

— Жрець!.. Жрець!.. — вигукнув царевич, хитаючи головою. — Ти забуваєш про далеко важливіші речі, що Єгиптові нема чого боятися, ані навіть дбати про приязнь чи неприхильність до нього не тільки Саргона, але навіть і самого царя Ассара…

Ментезуфіс був такий вражений влучністю зауважень царевича, що замість відповіді тільки кланявся, бурмочучи:

— Боги обдарували тебе, царевичу, мудрістю верховних жерців… Нехай будуть благословенні їхні імена!.. Я вже хотів наказати, щоб цих молодих розбишак знайшли й суворо покарали, а зараз я хочу почути твою пораду, бо ти мудрець над мудрецями. Тож скажи, володарю, що нам робити з Саргоном та з цими зухвальцями?..

— Насамперед зачекати до ранку, — відповів наступник трону. — Ти, як жрець, знаєш краще від мене, що сон, який посилають нам боги, часто приносить добру раду.

— А якщо я й до ранку нічого не придумаю? — спитав Ментезуфіс.

— В усякому разі, я відвідаю Саргона і спробую стерти з його пам’яті цей незначний випадок.

Жрець шанобливо попрощався з Рамзесом. Повертаючись до себе, він думав:

«Серце дам собі вирвати з грудей, що царевич до цього не причетний, він і сам не бив, і не намовляв бити, і навіть не знав про це нічого. Хто здатний так твердо й мудро міркувати про справу, не може бути її учасником. А в такому разі я почну слідство і, якщо цей патлатий варвар не задовольниться, віддам заводіїв під суд. От тобі й угода про дружбу між двома державами; почалася з того, що побили посла!..»

На другий день вельможний Саргон до полудня лежав на повстині, що зрештою бувало з ним досить часто, тобто після кожної пиятики. Біля нього на низькому ложі сидів благочестивий Істубар і, звівши очі до стелі, шептав молитву.

— Істубаре, — зітхнув сановник, — чи ти певен, що ніхто з нашого двору не знає про моє нещастя?

— Хто ж міг дізнатися, коли ніхто цього не бачив?

— А єгиптяни?.. — простогнав Саргон.

— З єгиптян про це знають Ментезуфіс і царевич… ну, й ті безумці, які, мабуть, довго пам’ятатимуть твої кулаки.

— Може, й так… може!.. Але мені здається, що між ними був царевич і я йому розбив носа, якщо не зламав…

— В наступника трону ніс цілий, і він там не був, запевняю тебе.

— В такому разі, — зітхнув Саргон, — царевич повинен кількох з них посадити на палю. Адже я — посол!.. Особа моя священна…

— А я тобі кажу, — відповів Істубар, — вижени злобу із свого серця і навіть не подавай скарги. Бо коли тих гультяїв судитимуть, то весь світ довідається, що посол найдостойнішого царя Ассара знається з фінікійцями і що ще гірше — відвідує їх серед ночі сам… Що ти скажеш, коли твій смертельний ворог, канцлер Ліч-Багус, запитає тебе: «Саргоне, з якими фінікійцями ти зустрічався і про що ти говорив з ними під їхнім храмом серед ночі?..»

Саргон тільки зітхав, якщо можна назвати зітханням звуки, схожі на рикання лева.

Раптом убіг один з ассірійських офіцерів. Він став на коліна, торкнувся чолом до підлоги і звернувся до Саргона:

— О світло очей володаря нашого! Перед ганком повно єгипетських вельмож і сановників, а з ними — сам. наступник трону. Він хоче сюди зайти, мабуть, щоб віддати тобі шану.

Перше ніж Саргон устиг щось відповісти, у дверях з’явився царевич. Відштовхнувши велетня ассірійця, що стояв на варті, він швидко підійшов до повстяного ложа, в той час як зніяковілий посол, широко розкривши очі, не знав, що йому робити: втекти голим до іншого покою чи заховатися під постіль?

На порозі стало кілька ассірійських офіцерів, дуже здивованих цим вторгненням наступника трону, всупереч усякому етикетові. Але Істубар дав їм знак, і вони зникли за завісою.

Царевич був сам; його почет лишився на подвір’ї.

— Вітаю тебе, — сказав він, — посол великого царя і гість фараона. Я прийшов одвідати тебе й спитати, чи не потребуєш ти чогось? Якщо ти матимеш час і бажання, я хотів би, щоб ти разом зі мною на коні зі стайні мого батька проїхався по місту в оточенні нашого почту, як і належить послові могутнього Ассара, хай він живе вічно!

Саргон слухав, лежачи, і не розумів ні слова. Та коли Істубар розтлумачив йому сказане царевичем, посол виявив такий захват, що почав битися головою об повстину, повторюючи: «Ассар і Рамзес».

Заспокоївшись, він вибачився перед царевичем за непристойний вигляд, у якому застав його такий знаменитий і достойний гість, і додав:

— Не гнівайся на мене, о володарю, що я, земляний черв’як і підніжок твого трону, таким незвичайним способом виявляю свою радість від твого прибуття. Але я втішений подвійно: по-перше, що на мене спала така неземна ласка, а подруге, я мислив у своїй дурній і нікчемній душі, що це ти, володарю, був причиною мого вчорашнього лиха. Здавалось мені, що між киями, які падали на мою спину, я відчував твій кий, який лупцював найдужче!..

Незворушний Істубар слово за словом переказав усе царевичеві. На це наступник трону із істинно царською гідністю відповів:

— Ти помилився, Саргоне. І якби ти сам не визнав своєї помилки, я б наказав зараз дати тобі п’ятдесят київ, щоб ти запам’ятав, що такі, як я, не нападають на одиноку людину цілим гуртом, та ще й уночі.

Ще святий Істубар не скінчив перекладати цю відповідь, як Саргон підповз до царевича і, обнявши