Засвіти - Андрій Хімко
Достойно в цьому нападі проявив себе і Сірків курінь, що першим устиг подолати рови, стіни та мури і стати до бою із захисниками. Особливо поталанило самому курінному, бо по кількох сутичках перед ним, як із-під землі, нечистою силою постали лише в підштаниках Маріон і Пшияловський. Вигляд їхній був при смолоскипах жалюгідно-кумедний і безглуздий, проте в очах горіла і відвага, і певність.
Кинувшись на них на миттєвому відбитті драбанта і орудуючи одноразово двома шаблями, що було не баченим для обох захисників, Сірко, як таран, пішов на Маріона, в якому зразу пізнав знавця в шаблюванні, і лише лякав правою його напарника, пана комісара. За якісь недовгі хвилини шаблюка Пшияловського, на щастя, вже лежала долі, вибита вдалою Сірковою підсічкою, а сам Пшияловський, вдарений навідліг кимось із козаків-побратимів, повалився снопом додолу.
У відсвітах багатьох смолоскипів, що палали і долі, і в руках козаків та жовнірів, Сірко бачив перед собою перекошене, отетеріле лице свого супротивника, і вправні, блискавичні зблиски його шаблі, що хоч і не раз уже були відбиті ним, не слабли. Та ось, чиїмсь ударом збоку, шабля Маріона враз скосилась. Дзенькнувши двома уламками, вона впала під ноги Сіркові, а Маріон в смертельному ляці, кинувши по боках злобивими очима, підняв догори руки в знак здачі. В цей час вибухнув і порох в льосі...
Як заповзято і вперто не захищалися кодаківці — і драбанти, і жовніри,— несподіваність і осатанілість козацького нападу, була невідхильною. Не минуло, може, і двох годин бою, як переможені рештки драбантів здалися на милість переможців за наказом Маріона. Якийсь час, яко полонені, ще хоронили тут же в дворі своїх соратників з дозволу кошового, а потім були зігнані в окрему будівлю, де чекали своєї долі. Лише трьом захисникам-драбантам удалося втекти потаємним ходом, скориставшися темнотою і власним щастям. Послані в погоню за ними козаки вернулися ні з чим, хоч і старанно обнишпорили все довкілля. Не попалися вони на очі і лишеній в полі козацькій заставі.
Поки Сулима, дозволивши пораненим — і Маріонові, і Пшияловському — належно одягнутися, розмовляв з ними, виясняючи потаємні плани гетьмана Конецпольського і його ж наміри та накази стосовно Січі, козаки звільнили із підземелля в’язнів, розкували їх, а з ними разом і обрадуваних донезмоги Лейбу та Явтуся. Місце в підземеллі натимчас поповнили взяті в полон драбанти і їхні старшини, на поруйновані вежі стали козацькі чатові. Хоч була неділя, в окілля за наказом Сулими повезли дерева для додаткових бекетів, у верхів’я Запорогів погреблися на чолі з Левком Конограєм дозорні чайкарі. На втіху козакам і старшинам, а особливо кошовому, вчора поруйнована фортеця за тиждень-другий праці стала січовою твердинею під орудою старшин Тодося Ремеза і Кіндрата Бурляя...
Підведені перед вечерею, що планувалася бути бучною, до Сулими обидва корчмарі не могли вимовити на радощах і слова. Особливо таємно пишався успіхом Лейба, бо чув себе віддяченим кошовому за колишню надзвичайну послугу, але не менше тішився з того і Явтусь, бо надіявся тепер стати Козаком на Січі...
Радісно було на душі і в молодого отамана Сірка. Співала душа, і співала на сухому вітерці тирса, шуміли про звитягу дерева, під якими правився він зі своїм куренем на Січ. Малювалися йому місце і вага Кодака для Січі в наступному, як заслона від ляхів чи й татарів. Адже з високих бекетів — а Сулима наказав їх ще підвищити значно — тієї фортеці в сонячний погожий день весь Великий Луг видно як на долоні... На козацьких фірах, що котилися за вершниками, везлися гроші і провіант, порох і кулі, сукна і навіть частина гармат... Лише одного не міг розгадати Сірко: чому Сулима не забрав цього скарбу з собою, а доручив йому, Сіркові, правити те все на Січ? Та й те він утямив згодом. Адже Сулима має йти на Черкаси, Корсунь, Канів, а коли так, то скарби аж он як на Січі потрібні...
35.Десь по двох-трьох тижнях, переколотившись по отих суксцесах, січове братство порвало всякі зносини з реєстровиками, скинуло на січовій Вальній раді Орлана і обрало собі гетьманом Івана Сулиму, а вже другого дня і вийшло на чолі з ним на волость... Іван Сірко, обраний на тій же раді сотником, був при Сулимі яко старшина і особливо довірена особа гетьмана. П’ятого надвечір’я, оминувши Кодак і свої застави, козацькі загони дійшли до Чигирина і, розігнавши сотенну залогу в місті і замку та прийнявши під свою оруду частину реєстровців з чигиринської залоги, установили свою владу і на ніч вирушили на Черкаси...
Серед гетьманових довірених Іван Сірко був не єдиний, до них належали і більш досвідчені за нього старшини — Павло Павлюк та Дмитро Гуня. Однак саме Він здобув у тому поході славу умілого переможця і тоді, як брали замки, і коли оточували жовнірські загони в полі. Проведені ним наступальні бої були навальні, рішучі і на диво маложертвені.
Упоравшись з Черкасами і лишивши свою залогу в замку, Сулима повів військо на Корсунь. В дорозі Сірко довідався від Слимаченка-батька, що там скупчилася велика кількість реєстровців і польських військ. Вирішено було — і знову
