Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Під час облавного полювання Джучі-хан погнався за оленем і віддалився в очереті од своїх нукерів. Його ледве знайшли. Він лежав з переламаним, за монгольським звичаєм, хребтом. Таємні вбивці зникли і не були виявлені. Дехто шепотів, що вони були підіслані самим Чінгісханом[129]. Джучі був іще живий, але не міг вимовити й слова або поворухнути рукою. Тільки очі його дивилися печально і похмуро, доки не заплющилися навіки.

У цей час приїхав, повернувшись з походу на захід, уславлений полководець Субудай-багатур. Він посадив хлопчика Бату-хана до себе на сідло і сказав:

— Тут на тебе чекає такий самий кінець, який побачив мій повелитель Джучі-хан. Ти поїдеш зі мною до Китаю, де навчишся воєнної справи. Я виховаю тебе, як рідного сина, і зроблю полководцем.

Розлучившись з Бату-ханом, Хаджі Рахім знову лишився самотнім блукачем. Він дуже горював за своїм братом Туганом, який зник у Гурганджі під час розливу ріки. Чи загинув Туган, чи врятувався від хвиль ріки і мечів монголів? Чи блукав в інших областях вільним або рабом? Про це постійно думав Хаджі Рахім і ждав того дня, коли він знову його зустріне.

Хаджі Рахім обійшов різні міста, скрізь розпитував очевидців про скорботні дні, пережиті народом Хорезму під час вторгнення нещадних монголів. Він записував розповіді певних людей і, нарешті, вирішив написати цілу книгу про Чінгісхана, про те, як він став могутнім і захотів завоювати всесвіт, і про те, як все гинуло і перетворювалось у пустелю там, де проходили монголи.

… Вигляд у них був страхітливий і наводив жах. У них не було бороди, тільки у декого кілька волосин на губах і підборідді. Очі вузькі і бистрі. Голос тонкий і гострий. Вони міцної будови і довговічні.

Весною року Дракона (1220), у місяці Сафар (квітень) Чінгісхан викликав до себе двох полководців, що виявили себе, як добрі виконавці найвідповідальніших доручень: старого одноокого Субудай-багатура і молодого Джебе-нойона[130].

Негайно вони прибули до шовкової юрти «потрясателя всесвіту» і впали на повстину перед золотим троном. Чінгісхан сидів на п’яті лівої ноги, обіймаючи рукою праве коліно. З його круглої лакованої шапки з великим ізумрудом звисали хвости чорнобурих лисиць. Жовто-зелені котячі очі дивилися байдуже на двох схилених непереможних багатурів. «Єдиний і найвеличніший» заговорив низьким хрипким голосом:

— Лазутчики повідомили мене, що син жовтовухої собаки, хорезм-шах Мухаммед, таємно залишив своє військо. Замітаючи сліди своєї втечі, Мухаммед недавно показався на переправах через ріку Джейхун. Він везе з собою незліченні багатства, нагромаджені за сто років шахами Хорезму. Його треба спіймати раніше, ніж він збере друге велике військо… Ми вам даємо двадцять тисяч вершників. Якщо виявиться, що у шаха таке військо, що ви замислитесь — чи можна битись, утримайтесь від бою… Але одразу ж мене повідомте!.. Тоді я пошлю Тохучар-нойона, і він один упорається там, де ви вдвох не зумієте перемогти. Ми думаємо, проте, що це наше повеління сильніше, ніж усі війська Мухаммеда. Поки ви не притягнете Мухаммеда на ланцюгу, до мене не повертайтесь!.. А якщо розбитий вами шах з кількома супутниками втікатиме, щоб знайти притулок у неприступних горах або похмурих печерах, або, як хитрий чаклун, зникне на очах у людей, то ви чорним ураганом промчіть по його володіннях… До кожного міста, яке виявить покірність, поставтеся поблажливо і залиште там невелику охорону і правителя, що забув, як усміхатись… Але кожне місто, яке стане на шлях опору, беріть приступом! Не залишайте там каменя на камені і перетворіть усе в жар і попіл!.. Ми гадаємо, що це наше повеління вам обом не здасться важким…

Джебе-нойон випростався і спитав:

— Якщо шах Хорезму Мухаммед дивовижним чином втікатиме від нас далі на захід, скільки часу гнатися за ним і віддалятись од твоєї золотої юрти?

— Тоді ви будете гнатися за ним до кінця всесвіту, поки не побачите Останнє море.

Субудай-багатур, зігнутий і кривобокий, крекчучи, підвів голову і прохрипів:

— А коли шах Мухаммед обернеться в рибу і сховається у морській безодні?

Чінгісхан почухав перенісся і перевів недовірливий погляд на Субудая.

— Зумійте схопити його раніше! Дозволяємо вирушати.

Обоє полководців підвелися з колін і позадкували до виходу.

Того ж дня з двадцятьма тисячами монгольських і татарських вершників вони помчали на захід.

Виконуючи повеління Чінгісхана, його полководці Джебе-нойон і Субудай-багатур з двома туменами вершників два роки шастали по долинах і гірських нетрях північного Ірану, розшукуючи сліди