Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Вибач, це виходить мимоволі.

От же чорт, складно було на таке взагалі не реагувати. Як не крути, усмішка була гарною і личила Сему значно більше, ніж серйозний вираз обличчя.

Я зітхнула, визнаючи свою маленьку поразку, і подумки відмітила, що треба все ж таки розібратися у всіх цих чомусь привабливих дивацтвах.

— Гаразд, проїхали, — відмахнулась я.

Опустивши руки, я зробила крок до Сема і продовжила пояснювати наші дії.

— Щойно ось так присяду, — я трохи зігнула ноги в колінах, — щоб вистрибнути, тобі теж треба буде трохи присісти. А потім ти мене піднімеш угору. — Випроставшись, я посміхнулася й запитала: — Упораєшся, щоб мої руки та ноги залишилися цілими?

Схоже, гормони Сема перейшли на мій бік, адже як ще пояснити появу другої усмішки? Наче як навіть грайливою.

— А ребра? — повів він бровою. — Ти забула уточнити про ребра. Їх залишати цілими?

Ось воно що, хтось намагався жартувати.

— Ребра в першу чергу, — не стримавши усмішки у відповідь, сказала я. — Ну то що, спробуємо?

Як тільки Сем кивнув, я розвернулась і, відійшовши приблизно на п'ять ярдів, засміялася.

— Тепер ти з мене смієшся? — крикнув він, розвівши руки.

— Просто ніколи не думала, що виконуватиму цю підтримку не з професіоналом і тим більше на покинутому пляжі.

Ми з дівчатами переглядали фільм «Брудні танці», здається, разів сто, не менше. Звичайно ж, ця знаменита на весь світ підтримка нам подобалася, адже вона була неймовірно романтично показана глядачеві. І тільки сьогодні, згадавши останній перегляд цього фільму, у пам'яті почали виринати слова Джессіки, яка мріяла колись повторити ту саму відому підтримку.

— Ти знаєш, я теж подібного не планував, вирушаючи у відпустку, — крикнув Сем у відповідь.

Витерши долоні об шорти і глибоко вдихнувши, я побігла. Але тільки досягла цілі, присіла і приготувала до стрибка, як Сем чомусь випростався.

— Ти маєш трохи присісти, — випалила я.

— Твої руки на моїх плечах, — куточки його губ здригнулися в легкій усмішці.

— І що з того?

— Ти сказала, що твої руки мають бути на моїх.

Тільки після відповіді я усвідомила, що долоні Сема на моїх стегнах, а мої — на його плечах. Мабуть, я вчинила так машинально, забувши про свої ж вказівки.

— Ти все робиш за інструкцією, так? — Перевівши розмову на нього, я спробувала приховати зніяковіння від положення, у якому ми були.

— З нас двох ти професіонал. Я не знаю, які відхилення допустимі, щоб твої ноги, руки та ребра залишилися цілими, — сказавши це, Сем широко всміхнувся, показуючи рівні білі зуби.

«Ця усмішка відкриття сьогоднішнього вечора», — подумала я задивившись.

— Якщо це вийшло рефлекторно, значить, так дійсно треба робити, — підсумувала я, розуміючи, що так буде правильно.

— Добре, — усе з тією ж усмішкою кивнув Сем.

Він прибрав руки з моїх стегон, а потім і я з його плечей.

— Не погоджуйся надто часто, бо я і звикнути можу, — якогось чорта я підморгнула Сему, і щоб не показувати, що в шоці від цього, розвернулася й поквапилась на вихідну позицію.

Ну от що я витворяла? Невже намагалася фліртувати із цим дивним хлопцем? І якщо так, то в мене виходило якось не дуже.

Діставшись місця, я розвернулась і відразу ж побігла, проганяючи непотрібні думки геть. Підбігши до Сема, я поклала руки на його плечі і трохи присіла. Відчувши мої долоні, він узяв мене за стегна і спритно підняв. Підтримка виявилася не такою складною, як я думала.

Опинившись у повітрі над головою Сема, я розкинула руки убік і заплющила очі. Звісно, алкоголь посилює відчуття, але я була впевнена, що й без нього це було б так само чудово. Та відчуття легкості тривало недовго, адже я раптом усвідомила, що гадки не маю, як опуститися на землю. Я просто забула продумати це до того, як почати пробувати підтримку.

— Семе?! Я не знаю, як мене спусти...

Не встигнувши закінчити, я відчула, наче мене кинули, але майже одразу спіймали. Тільки через кілька секунд почало приходити розуміння, що Сем просто відпустив мене, а щойно я ковзнула по ньому вниз, обхопив руками під стегнами і повільно опустив на пісок.

Не знаю, як я виглядала збоку, але відчувала себе приголомшеною.

— Це виявилося зовсім нескладно, — з посмішкою заявив Сем.

— На мить здалося, що ти мене кинув, — тихо і трохи схвильовано промовила я.

Стоячи впритул, я тримала Сема за плечі, але його рук на мені не було. Тоді я вперше за все своє життя виразно відчула ніяковість поряд із хлопцем.

— Як я міг тебе просто кинути? Руки, ноги, ребра, пам'ятаєш?

Сем приємно всміхався, поки я витріщалася на нього. Так-так, саме витріщилася.

— Ха, точно. — До дурного виразу обличчя додався безглуздий смішок.