Темнота - Улас Олексійович Самчук
З першим подувом весни взялися за нафту. Мороз і днював і ночував там. По Інті, по Косью, по Вої, по Кожві, по середній Печорі… У травні почали черпати вздовж Чіб'ю. Свердлять, черпають, але де фонтани, де сподівані мільйони тонн? Мороз дуже занепокоєний своїм нафтовим басейном, на власну руку скликав наукову комісію фахівців, геологів, нафтовиків з Баку, почалось уважне обслідування місцевости. Ствердили, що за всіма даними ця місцевість мусить дати нафту девонського періоду, що його знайдено в околиці Пермі. Але де вона? Дві тисячі метрів під землею. Для Мороза нові безсонні ночі…
Шукаючи нафти, натрапляли на золотий пісок по Щугорці та Ілічу, на Ухті двадцять кілометрів вище Чіб'ю натрапили на якусь сіру без смаку і запаху рідину. Хеміки визначили: радіоактивна вода з промисловим процентом радія. У скорому часі весь той район перетворюється у радіоцентр, промисел номер два, один з кращих у світі, справжнє місто з лябораторіями, фільтрами і всім потрібним. За Ухтою знов несподіванка: зі щілини вибухнув могутній фонтан невідомого газу. Стверджено гелій. До Москви летить телеграма. «Гелій. Дебет три мільйони кубометрів річно. Матеріял на сотні дирижаблів. Що робити?» Відповідь негайна: «Закрити і сувора мовчанка до розпорядження».
У травні поволі, хоровито із сильними зривами й корчами до Ухт-Печорського краю вривається весна. Небо із зовсім сірого, або чорного іноді, ніби ненароком, ставало синюватим. Краї хмар почали іноді обережно підбарвлюватись, тайга по-своєму насторожувалась, і коли сходило та заходило сонце, сосни і модрини Не раз усміхнено загорялись і деякий час демонстративно горіли. У кінці травня вітри півдня почали переважати, прибуло сонця, убуло снігів і льодів, потекла вода.
У таборах багато руху. Населення піднеслося до тридцяти тисяч, але третина його лежить. Цинга, відморожені руки, ноги, легені. Вода заливає землянки, баланда, чотириста грамів хліба…
А роботи все таки йдуть. Люди майже повзуть рачки, падають, топляться. Нові і нові свердління, і не вважають на місцевість — багно не багно, нові дороги прокладаються, місця для ферм очищаються, нові виробництва плянуються. Постійні, хронічні зриви плянів виводять Мороза з рівноваги, і він, мов скажений, гальопує верхи із своїм вохрівцем Бляхою, із своїм вовкодавом весь від ніг до голови в багні з червоними очима. І куди вони глянуть — мертві вилазять з багна, хворі повзуть, мов черви, і тягнуть гужво далі.
— Що? Не піде? — Мороз лізе сам по пояс у воду, всі на нього дивляться…
— Сил нема, товаришу начхоз! — чути голос мов би з домовини.
— Давай без жартів, хлоп'ята… Ліквідуєте прорив — по кілу хліба додатково й по пачці махорки з ларька. Не ліквідуєте — лишаєтесь тут… Вибирай!
Ноги й руки, що були вже мертві, оживають, тягнуть балани, вбивають палі, мостять багно. Мороз з лопатою в руці, за ним Бляха — велетенська округла пика, в руці нагай…
— Ну от! І піде! А ну ще разок! Ану ще! Натисни! І пішло! І маємо хліб та махорку!
Збоку на латці мокрого снігу ті, що вже остаточно здалися. Деякі з них конають, інші вже зробили своє діло і спокійно, нарешті, відпочивають, дармащо наполовину у воді з снігу. До Мороза підходить несміливо бригадир:
— А що з ними, товаришу начхоз? — і показує на мокрі купи лахміття.
— Що їм? — питає Мороз.
— Охляли, товаришу начальник. Особливо той он… Безрукий… Каліка.
— Тут нема калік, — каже Мороз. — У багно з ними! — Мороз лише кинув погляд на безрукого і розмашним кроком, весь мокрий, пішов. Але відходячи приказує: — На санбазу з ними!
Того ж вечора Мороз переглядає нові списки своєї робочої сили геть за північ у своїй бібліотеці і якось так ненароком натрапляє на Петрова. Так. Це і є він.
Мороз бере телефонну трубку, викликає Дикого.
— Товаришу Дикий, — каже він йому байдуже. — На санбазі знайди місце Петрову. Без руки. Так. Без руки… Поняв? Припильнуй. Завтра запитаю. — І Мороз кладе трубку… Але списка не лишає. Це цікавий список. Імена й імена. Ось, наприклад, дивись і любуйся. Круглов. Зрештою Круглових в СССР безодня, але це ж Іван Сергійович, а хто не знає Івана Сергійовича, хто не мав в руках його величних творів? Мороз сягнув за енциклопедією. «Відомий радянський учений, соціолог, професор з Марксо-Ленінського інституту, член ВКПб з перших днів його заснування…» і так далі, і так далі… Цікаво, дуже цікаво. Мороз відкладає списки і береться за інше…
«Качество питания и функции организма» — така назва книги якогось Флора Кашкіна, що її зібрався переглянути на сон Мороз у зв'язку з прохарчуванням його робочої сили. Не дає йому та справа спокою. Невже нема ніяких можливостей нагодувати людей? Дати їм бодай досить звичайного хліба? У цілому СССР? На просторі двадцяти мільйонів квадратових кілометрів? Де ж люди? Наука? Господарство? Просто не віриться! Де справді дівся хліб? Чому вічний голод? Питає, шукає, думає. Та сама дума, що вже не раз його мучила і на яку не може знайти ліку.
Флор Кашкін, наприклад, дає пораду на пристосування організмів, говорить про «благородне діяння білкового режиму харчів порівняльно з углеводами», про «засвоєння хліба грубого помолу» з різними домішками, передусім з корою берези, що, мовляв, підвищує «засвоєння білка з 70 % на 80–85 %, як також дуже збільшує ефективність харчування навіть при дуже низькому кальорійному раціоні. Для прикладу наводить досвіди з прохарчуванням тварин, які при мінімальному харчовому раціоні давали максимум життєтворчої енергії. «Ті зміни надолужуються реакцією багатьох інших важливих фізіологічних функцій» і т. д., і т. д. Мороз не видержує і шпурляє брошуру в куток.
— Патякання! — виривається у нього крізь зуби.
Двері потиху відчиняються, і входить Наталка. Мороз круто до неї повертається. Вона тепер повна володарка його «приватного» володіння. Бій з Мотрею зведено, виграно і залишено в забуття. Тепер мучить її інша проблема, пригадала бо часи, коли то вона ділила з Іваном ложе з моху Гісенського лісу, коли то стільки здавалось і стільки сподівалось і стелячи тепер його постіль і вкриваючи його широкий тапчан тими різними шкурами, у ній самій заворушилися і почали швидко розростатися всілякі пожадання.
І так однієї ночі, коли Мороз увійшов було до своєї спальні і
