💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
Учора у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Темнота - Улас Олексійович Самчук

Темнота - Улас Олексійович Самчук

Читаємо онлайн Темнота - Улас Олексійович Самчук
пан становища. Йому шлють і шлють людей, шлють коней, шлють свердлові машини, шлють льокомобілі, трактори, труби, радіостанцію, телефонне устаткування, харчі, одяг і навіть літаки. Шлють на санях, на собаках, автосанним транспортом, літаками. Мороз починає бути вдоволеним, лише турбують його дві справи: смертність робочої сили і постачання харчів. Мороз бачить, що Москві ніколи з цим не справитись, і він рішає завестись власним сільським господарством. Зрештою, на це Москва й розраховує. Послано комісії вниз по Печорі, і в скорому часі до Москви полетіли нові проекти. Вниз по Печорі, Усті та Кожві сотні людей корчують ліс, розчищають місце на поля. На заливних лугах Печори запроектували десятки молочних ферм на півтори тисячі дійних корів. Для таборів потрібні сотні тисяч тонн городини, тисячі тонн м'яса, масла, сиру. Які б ті норми не були малі, але в сумі становлять вони величезні, часто астрономічні цифри.

По чотирьох місяцях і новий палац Морозів готовий. Трудилось над ним п'ятсот невільників, як за часів фараонських. Розгрібали сніг, довбали діри, вганяли в мерзлу землю балани, клали кам'яний фундамент. Сам палац дерев'яний — сосна, кедр, модрина. Назовні викладений дубовою обшивкою, в середині шальований подвійним кедровим шальованням. Під'їзд з різьбленими колонами. Тесані, ґранітові сходи. В середині широкі вестибюлі, різьблені сходи. І сальон, і бібліотека, і заля, і їдальня, і кімнати для гостей, і величезна кухня. І прислуги нагло збільшилося. Тут вже мало самої Мотрі. У неї три прислужниці і двоє слуг. При вході день і ніч на варті вохрівець.

І взагалі Мороз збільшив особисту охорону. Після випадку, коли на нього кинувся з ножем один з урків, він ходить тепер не сам, а з вохровцем і має при собі здоровенного пса-вовкодава. З тим псом він тепер не розлучається. З ним він ходить, з ним їздить, з ним спить. Виглядає грізно — потовщав, очі налились гнівом і так застигли. Голос став гострим, різким, мова коротка, наказна. Одягнений у шкіряну куртку, при поясі наган. Число своїх виїзних коней також збільшив, має дві запряжки, плюс один вершник. Сани лямовані малиновим сукном, вистелені ведмежими шкурами, візники у чорних бурках і кудлатих чорних папахах. Їде завжди чвалом, не зносить повільних рухів і, де б не з'явився, скрізь вимагає «темпів».

І властиво жив він дуже самітно, замкнуто, рідко навіть писав додому… Мало бував у себе, все в роз'їздах, на інспекціях, на Воркуті в Усть-Вимі, на пристані Печори — Нар'ян-Марі, в Архангельську, на верхній Печорі, в Кур'ї і далі аж до Солікамська. Скрізь мав інтереси, своїх людей, свої установи, завжди за щось воював, ніде не був поблажливим, нікому не давав спуску. І багато його поважало, а ще більше боялося.

Одного разу напровесні, коли ще лежав сніг, Мороз відвідав Березнікі на Камі. Він мав там склад машин, що приходили із Свердловська і завідував тим складом Іванов з колишніх царських офіцерів — малий, щуплий, плеканий. Іванов запросив Мороза до «свого» готелю заночувати, Мороз зайшов і був вперше вражений чистотою й порядком, що тут рідко трапляється.

Був пізній вечір і знялась порядна передвесняна хуртовина…

У ресторані сиділо кілька гостей, їх обслуговувала повногруда, з великими чорними очима молодиця у фуфайці з виглядом старорежимної купчихи. Мороз сидів сам, пив свою стопку і позирав на молодицю.

— Хазяйка будеш? — запитав. Молодиця посміхнулась.

— Боже мій! Невже Наталка? — вирвалось у Мороза, і він кинувся до прилавка.

— Вона і є! — відповіла та спокійно. Мороз метнувся за прилавок, і вони міцно обнялися.

— От так-так! Що ж ти, бісова дівко, так близько й не признаєшся? — гримів Мороз. — Я тут сам, як собака…

— Заходь, заходь, — перебила його Наталка і вказала на жовті двері збоку. Зайшли. Гарна, чиста кімнатина. На буфетчику карафка з чистою і стопки. Налила по повній. — Ну, так за зустріч, — сказала Наталка. Випили і закусили. Іван не виходив з дива.

— От, так-так! От, так-так! Чого-чого, а цього не сподівався! Але ж ти і дівка!

— Не дівка, не дівка, — заперечила Наталка, — а молодиця.

— Як так молодиця? Чия?

— Іванова. — Іван отетерів.

— Як? Отого?

— Того самого!

— Та що ж це ти? Та як же… Слон і Моська, що? Та він же каторжний, а ти переселенка!

— Сподобався, — відповіла на це.

— А чому ж не признавалась до мене?

— Спочатку не вірилось… Мороз, Мороз… Морозів багато, не туди, думаю, нашому дорога, а мій одного разу та й каже: то ж це твій братік. Як повірила, не відважилась… Тут брат не брат, а шелесту ти тут накоїв, на рік хватить.

— Та чого на рік?

— Та тут знаєш, хто високо літає…

— Я, Наталко, кований на всі чотири… І перекований… І всі висоти знаю… І в низах побував…

— Тут різні бували, а в болото пішли.

— Ти, бачу, плаксива, а ще й Микитина дочка, а сама, диви як грім і не в болоті.

— Бо тримаюсь сухого…

— Герой, що й казати…

— Герой не герой, а вижила і це добре… З нас трьохсот — вісімдесят вижило, Зирянський край не Україна…

— Та як же ти та з Івановим? Відколи?

— Це вже він у мене третій… І дочку маю… Був звільнений та назад пішов. У рабах тепер краще. Запроданий.

— Триста рублів, що? На волі того б не дістав, кажеш? Може хочеш до Ухти — місце дам…

— У тебе?

— Та хоч би…

— А як на довго?

— Чого дрефиш?

— Дрефиш не дрефиш, а жити треба… Ти ще наш край знаєш отак — і показала «крізь пальці».

— Врахую і це, — каже Іван і, здається, навіть посміхнувся. — А все таки приходь, чотириста дістанеш…

— Наталка посміхнулась також.

— П'ятсот, — каже Іван. — Більше в тайзі не дають, а завтром будеш журитись завтра.

— Мені і тут не погано, а там саме за ті п'ятсот і впечуть.

— От же ж і вперта — чорт! Та хто впече?

— Сам знаєш хто. Ніхто. Тут така погода. Сьогодні ти Мороз — завтра мокре місце, саме перед тобою зять самого Вормана князь чекістів з вісімнадцятого року Шпанов пішов в дубину… І то за одну ніч.

— Він же ще не пішов, — сміється Іван. — Живий ще…

— На Воркуті в шахті ім. Ягоди, а його жінка зійшлась, кажуть, з Бубновим, підручним Ягоди, а там чого доброго і до самого великого

Відгуки про книгу Темнота - Улас Олексійович Самчук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: