Вітіко - Адальберт Штіфтер
Одолен, Велислав, сини Сміла, молодші Каста і Бен, до яких пристало ще кілька молодих воїнів, запропонували провести Вітіко до його людей. Але він сказав, що не приїхав верхи, а прийшов пішки. Тоді молодики лишили своїх коней слугам і пішли разом із Вітіко по дорозі, якою він прийшов, до лісових людей.
Тим часом люди з Плани вже поставили намет для Вітіко. Взяли великі шматки сукна, що лежали і в мішках, і в зв'язаних паках на возах, і накрили ними нахилені жердини, всередині з кілків і дощок зробили лавку, столик і лежанку, стояла там і невелика скриня, в якій Вітіко тримав свої похідні речі. Перед наметом палахкотіло багаття, і на ньому Урбан, червонощокий небіж коваля з Плани, готував якусь страву. Слуги Вітіко Якоб і Раймунд допомагали йому. Далі горіло ще чимало багать, навколо яких отаборилися люди. Чимало людей із Плани, побачивши, як підходить Вітіко в супроводі молодих воїнів у гарних уборах, попідводились і здивовано приглядались. Але товариші Вітіко потисли йому руку, попрощалися, він подякував їм, і вони знову пішли до намету князя і своїх коней.
Вітіко зайшов у намет, оглянув його і подякував людям, які поставили його. Потім спочивав якусь мить. Згодом поїв разом із багатьма людьми вже приготовану страву і пішов поглянути на коня.
Після обіду Вітіко пішов уздовж лінії свого табору й подивився на інші вже споруджені притулки. Дехто, зібравшись по кілька чоловік, змайстрували собі накриття, або хтось один напинав для себе шкуру абощо, або ж люди дбали про свого старшого. Ровно мав просторий намет, так само й Діт із Ветржні, Озел зі своїми трьома синами теж жив в одному наметі, далі стояли намети людей із Затоня, Суша та інші.
Тим часом настав вечір і вже сутеніло. До великого багаття, яке горіло перед наметом Вітіко, позбиралися люди, наче взимку, коли ходили до нього в кам'яницю на вогник. Вітіко почастував людей хлібом та сіллю, і вони поїли. Посідали коло вогню й розмовляли про всяку всячину. Коли настала, мабуть, уже дев’ята година, люди розійшлися, шукаючи по змозі спочинку. Вітіко ліг у наметі на свою лежанку. Поряд із ним полягали на землю Раймунд і Якоб.
Рано-вранці Вітіко обговорив із Ровном та Дітом, що треба робити, і порадив їм, як слід упорядкувати й розставити людей, щоб вони добре припасувались одні до одних. Обидва зрозуміли й погодились. Вітіко розставив людей, які вирушали разом з ним. Праворуч від них стояли люди Ровна, а ще далі праворуч — люди, підпорядковані Дітові. Вершників невеликими гуртами поставили поміж пішими так, як видавалося доцільним. Поміж вершників був і Озел із трьома синами. Розставивши всіх людей, їх розпустили, потім знову зібрали в бойовий порядок, знову розпустили, знову зібрали, і навчалися так багато разів, кажучи людям, що повторюватимуть цю вправу цілісінький день, аж поки кожен точно знатиме своє місце і всі зможуть без плутанини стати в бойовий порядок. Люди розуміли і охоче вправлялися. Ліворуч від Вітіко в бік князя стояли люди з узлісся, здебільшого з району садиби Плаки. За ними стояли люди Болеміла. Від Діта праворуч стояли інші лісові люди: з Прахатіце, Вімперка і дальших місць. Усі вони не брали участі в навчаннях, бо корилися іншим проводирям.
Десь опівдні до лісових людей прийшов Сміл зі своїми двома синами і цілим гуртом вершників. Сміл як старший проводир повідомив лісовим людям, що тепер він буде коло них і хоче й отаборитися тут. Він одразу зібрав раду з багатьох людей. Серед них були Вітіко, Ровно, Діт із Ветржні, Озел, Вольф із Суша, Вернгард із Затоня, Вітислав із Гори, Герман із Затеса, Вигон із Прахатіце, Вацлав із Вімперка і багато інших. Проводирі радились, як треба розставляти й поділяти людей. Тих, кого вже розставили й поділили, так і лишили, тільки вершників Сміл розставив по-іншому.
Пополудні його люди поставили намет йому і його синам.
Того самого дня воїни знову повторювали вправи. В перервах вони могли походжати навколо й дивитися, що відбувається за межами їхньої стоянки, як там вправляються або розважаються люди, побачити, чи надходять підкріплення, чи привезли харчі.
Вітіко вже частіше ходив до князя. Інші молодші проводирі теж ходили до нього по настанови.
Князь зі своїм почтом не раз приходив до лісових людей, дививсь, як вони впорядкувались і поділились, перевіряв їх, хвалив, заохочував робити військові вправи і розмовляв із багатьма.
Молодики інколи провідували Вітіко, і він теж відвідував їх.
Отак і настав двадцятий день місяця квітня. Того дня дали наказ готуватися за два дні до виходу проти ворога. Цей наказ виконали в усьому таборі. Намети розібрали, вози навантажили, людей упорядкували.
Двадцять другого дня місяця квітня почався рух. Військо було впорядковане так, як і табір. Попереду йшли лісові люди. Вони мали сурмача з довгою прямою сурмою, що видавала дзвінкі звуки. Одразу після них ішли та їхали верхи люди з узлісся, і коло них були гравець на козі й дудар. Далі за ними йшли люди Болеміла з сурмами і ріжками, а далі ще інші.
Коли наближався полудень того дня, Вітіко, Ровно, Діт і належні до них люди піднялися на гору Високу. Садиба, де вони раніше зупинялися, була тепер зруйнована і спалена. Вони проминули її й пішли далі на південь, де й отаборилися на зелених горах.
Наприкінці дня на горі зібралося вже все військо.
