Темнота - Улас Олексійович Самчук

— Спробуємо, — каже Мороз.

— Ну, от… А тепер ідіть зо мною…

І вони виходять, на дворі чекає машина, сідають і їдуть проти різючого вітру, згодом зупиняються перед невеликим дерев'яним будинком з мезаніном. Входять до середини, Ворман дає розпорядження, а Іван відразу йде до вмивальні. Ванна, бритва, чиста білизна, чистий одяг. Все готове, все чекає. Іван не Дивується, все так є, так бути має, скидає своє лахміття, згрібає з себе пудами багно і воші, вода у ванні стає чорною, випускає її, впускає чисту і так три рази. А далі бриє страшну, дику бороду, розчісує патли. По годині на нього глянула з дзеркала костиста, бліда личина, подібна почасти на людину, почасти на рибу. Великі вгрузлі очі, могутні брови — і це все.

Побачив свою вечерю. На білому, круглому столі краяна печеня, паштетова ковбаса, білий хліб, чорна ікра, масло, чай і вино.

— На жаль, не можу з цього скористати, — каже Іван. — Щось потонше. У мене, бачте, присох до спини шлунок.

— Ах, так. Вибачайте, Іван Григорович… Я зараз. Пройде.

— А того — мене трохи розібрало у ванній… На цей раз вже… — не договорив речення і вже гримнув на поміст. Здається чути, як заторохтіли його кістки.

Очуняв Мороз у білому ліжку, вузька, тепла кімната, столик і стілець. Над ним стояв з посміхом Ворман.

— Вибачайте. Це зо мною вперше така комедія… Воно пройде.

— Ясно — пройде, — каже Ворман. — Тепер не вставайте, вам принесуть чай, а завтра о шостій ми з вами зустрічаємось. Бажаю спокійної ночі! — і Ворман вийшов.

Дивне почуття огорнуло в цей мент Івана. Не вірилось. Не розумів, здавалось, де знаходиться. Подивився вправо, вліво, помацав простирало, білу подушку. Прикритий товстою, шерстяною, сірою прикривкою. Глянув на свої прозоро-воскові руки, кинув погляд на стіни — дерев'яні, небілені, негладжені, але свіжі, що пахнуть сосною. Малий під склом портретик Сталіна і невелике, подвійне, зовсім замерзле вікно.

І пригадав свій барак, з якого витягнуто його годину тому. Довга, вузька, заморожена, мокра щілина з двома поверхами нарів, з вузьким проходом посередині і багато сотень тіл по обох боках проходу. Бачить їх, ті тіла, в їх нереальному світі. «І прийде господар, і візьме тих слуг невірних, і вкине в преісподню, де буде плач і скрегіт зубів», — читалось колись. Ціла земля виринає в пам'яті — континенти, океани, рівнобіжники, широти. Де те місце на плянеті, в якому він зараз знаходиться? Де та непомітна точка на глобусі?

До кімнати хтось постукав, і ввійшла дівчина, молода, свіжа, білява у ватянці, у руках у неї таця, на якій парує кварта молока, мисочка вівсяної каші, кілька окрайців білого хліба, шматок масла і двоє яблук.

— Добрий вечір! — сказала дівчина, і голос дзвенів соковито й молодо. — Хочете вечеряти?

— Дякую. — сказав Іван.

— Не вставайте, не вставайте. Дам вам до постелі.

— Дякую, — каже Іван.

— Вам так не вигідно, вам треба роздягнутись, може вам помогти, може покликати лікаря?

— Ні. Дякую. Все добре. Ставте отут — і Іван трошки звівся на ліктях. Дівчина підмостила вище подушку і поставила перед ним тацю. Іван почав їсти, а дівчина дивилась на нього великими очима. В тих очах Іван бачив багато гарного і доброго. Дівчина помагала йому, подала йому велику, дерев'яну ложку, мазала хліб маслом, краяла яблуко. Іван мовчки і спокійно їв, і коли все скінчилось, відкинувся назад на подушку, а дівчина забрала тацю, поправила в печі, приставила до ліжка стілець, запитала, чи нічого йому не бракує, забрала тацю і пішла. При дверях Іван затримав її. — Завтра розбудіть мене о п'ятій, — сказав він. Дівчина кивнула з посмішкою головою і пішла.

На другий день ще затемна Іван виходив із свого готелю одягнутий у білий з високим коміром кожух, сиву з наушниками шапку, у валянках на ногах. Машина під свист вітру повезла його порожніми, темними вуличками до того ж будинку, де вчора вперше зустрівся з Ворманом, там уже світиться, і Ворман чекає.

— Ну, як справи, Іван Григорович? — питає Ворман і подає руку.

— Пройде, — каже Іван.

— Сідайте — почнем, — і подав Іванові пачку цигарок «Зефір». Іван закурює. — Діло таке, товаришу Мороз, — почав Ворман, — виконуючи гасло ЦК «поставимо північ на службу п'ятирічкам», чергова сесія ЦІК СССР з минулого року, прийняла плян дослідження та експлуатації нафтових і вугляних засобів Печорського басейну. На основі цього… (Ворман підійшов до карти і загально окреслив район між Двиною і Об'ю на північ від шістдесятого рівнобіжника)… отут в цьому місці… (Ворман вказав на карті) здовж річки Чіб'ю, поблизу Ухти — допливу Іжми, що впадає до Печори, має постати нове будівництво, завданням якого буде освоєння території і використання підземних багатств в інтересах радянського господарства. Іжма, Вимь, Вичегда, Кельтьма, — це місця, де є родовища нафти. Західні відноги північного Уралу і доплив Печори Уса — вугіль. Поклади нафти нам ще невідомі достаточно, натомість поклади вугілля відомі, вони величезні, на кілька століть, мільярди тонн, місцями виходять на поверхню, одне лихо — вони далеко і місцевість не освоєна.

— Минулого року, — продовжує Ворман, — ми зорганізували дослідчу експедицію в складі ста двадцяти людей, яку ми назвали Ухтинською, завданням якої було дослідити басейн Ухта-Чіб'ю, і вона дала початок Ухт-Печорлагові — першій дитині першої п'ятирічки. Тепер ви там знайдете п'ятнадцять тисяч робочої сили і вашим завданням буде: 1) Побудова залізниці Котлас—Воркута (Ворман вказав на карті) тисяча сто кілометрів довжини, побудова автодороги Усть-Вимь-Чіб'ю триста кілометрів довжини, побудова трьох нових міст Чіб'ю, Кожва, Воркута і 2) дослідження і експлуатація природних багатств на північ від шістдесятого рівнобіжника до устя Печори і Канінського півострова.

— Завдання, як бачите, гідне уваги, і воно може робити честь кожному підприємцеві. Приступаючи до цього завдання, ми наштовхнулись на ряд поважних труднощів — дошкульну недостачу людської сили — раз, повну неосвоєність терену — два і брак фінансових ресурсів — три. Тому не здивуйтеся, коли на місці будови знайдете виключно такі людські резерви, що увійшли в конфлікт з радянською владою. Наша влада не має наміру людей карати. Навіть тим, що порушили закони, вона дає можливість реабілітації, доручаючи їм таке винятково почесне, історичне завдання, як освоєння цієї, особливо важливої для нашого господарства, території. Це порожнє