Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Отже, Ельфріда виїздила в Аушвітц. Аушвітц — так німці називали польський Освеицім. Але Йоганн навчився володіти собою, говорити не те, що думав, і він легко, просто, безтурботно вимовив ці слова: «Сажаю успіху!» — саме так, як на його місці сказав би будь-який наці.

Йшов дощ, було похмуро, з мокрих дерев падало мертве, жовте листя. Зелені автофургони з червоними хрестами на кузовах безперервно в'їжджали у широко відчинені залізні ворота величезного фронтового госпіталю, і так уже геть переповненого.

Йоганн дерев'яним тротуаром дійшов до пустирища, перетвореного на кладовище. Над могилами стирчали куці білі хрести. На деяких із них висіли сталеві каски. Поляки-військовополонені спускали на вірьовках у глибоку могилу труну за трупою. Ця могила була багатоповерхова. Біля неї лежав заздалегідь заготовлений хрест. На ньому стояло тільки одне ім'я: німецького унтер-офіцера.

Пастор у військовій формі сидів на сусідній могилі й курив, чекаючи, коли спустять останню труну, щоб прочитати молитву.

Йоганн козирнув пасторові. Той, не встаючи, витягнув руку в партійному вітанні:

— Хайль Гітлер!

— Зіг хайль, — сказав Вайс і побрів назад, відчуваючи мертвий тягар глини на чоботах. Даремно він поплентався сюди, сподіваючись знайти могилу, в яку кинули радянського льотчика. Тут-бо й німців ховають навалом.

Йоганн ішов і думав про цього невідомого льотчика, про те, що казав цей льотчик лейтенантові Зубову, коли просив легкою смертю врятувати його від смерті нестерпно тяжкої.

Він думав про Ельфріду, про підвищення, яке вона дістала. В Аушвітці, у тому таборі смерті, Ельфріда допомагатиме своєму геру професорові мордувати в'язнів. Робити досліди над живими людьми. Ця руда пасторова донька, тупа й сентиментальна, хтива й байдужа, дурна й лукава, — вона така розпусна, що розпусту не вважає за розпусту. І не сільський юнгфюрер її розтлив — фашизм.

Перед очима Йоганна постала сутула постать пастора-фашиста, що терпляче сидів під сірим дощем із сигаретою в зубах на могилі солдата: він чекав, коли можна буде похапцем пробубоніти молитву над складеними в штабелі покійниками, з яких лиш один удостоювався права на те, щоб його ім'я було написане на хресті. Один, а не всі мертві. Імперія з комерційною завбачливістю ставить такі фальшиві хрести, щоб ніхто не взнав про її програш у східній кампанії.

На осінь Гітлер обіцяв переможно завершити війну з Росією. На осінь!

Автофургони з червоними хрестами на кузовах, розбризкуючи болото подвійними задніми скатами, усе в'їздили і в'їздили в широко розчинені залізні ворота госпіталю.

Було сльотаво, вогко, сиві хмари висіли над черепичними шпичастими дахами, на асфальті, наче клапті шкіри, валялося в'яле листя.

Йоганн ледве дотягнув свій важкий мішок до шосе, перепочив на узбіччі й, розплачуючись сигаретами з шоферами попутних машин, надвечір дістався до містечка в передмістях Варшави, де розташувався підрозділ майора Штейнгліца.

Майор жив в особняку, що колись належав знаменитому польському художникові. Старого художника розстріляли за те, що він повісив у костьолі ікону, на якій була зображена розп'ята на свастиці Польща…

Вартовий навіть не підпустив Вайса до воріт. Але Вайс вперто наполягав, заявивши, що має сповістити щось незвичайне і коли вже його не можуть пропустити, то нехай майор вийде до нього.

І коли Штейнгліц вийшов і, ледь кивнувши, байдуже втупився в нього, Вайс, простягаючи пляшку трофейного французького коньяку, який дала йому Ельфріда, клацнув каблуками, козирнув і доповів:

— Пане майор, ви посилали за цією маркою коньяку. Прошу пробачення, трохи затримався…

Штейнгліц усміхнувся.

Вайсові цього було досить, щоб незалежно пройти повз вартового.

Далі він діяв так безцеремонно, як і вирішив діяти. Удавши, ніби не помічає нового шофера Штейнгліца, оглянув машину, вичистив сидіння. А коли шофер спробував заперечити, Вайс нагримав на нього, кажучи, що за такий догляд машини розстріляти й то мало.

А вранці подав у постіль Штейнгліцові сніданок, приготовлений з продуктів, якими наділила його Ельфріда. Сказав весело:

— Пане майор, у вас чудовий вигляд. Я щасливий бачити вас!

Поснідавши, майор буркнув:

— Ти налякав мою хлопця.

— Жалкую, що не вбив! — вигукнув Вайс. — Гальма в такому стані, що я аж здригнувся, коли зрозумів, у якій небезпеці було ваше життя.

Вайс не міг церемонитися с шофером. Це як рукопашний бій. І той, хто його виграє, залишиться у Штейнгліца. Вайс мав його виграти. І виграв.

Він подав машину до під'їзду й чекав майора, тримаючи на колінах гайкового ключа. Шофер стояв трохи віддалік.

Вийшов Штейнгліц, сів поруч Вайса і, нібито не помічаючи другого шофера, нетерпляче ворухнув підборіддям. Цей рух Вайс уже знав.

Це означало, що майор поспішає.

І тільки-но машина рушила, як до неї приєднався транспортер з автоматниками. Так, справи в майора йдуть непогано, коли тепер його супроводить такий ескорт.

— Вітаю, пане майор! — І Йоганн кивнув на машину з охороною.

Штейнгліц не відповів, тільки спідня губа в нього ледь одвисла. Отже, він схвалив догадливість свого шофера, поздоровлення було приємне йому.

Не всі ще розуміли, що з нього знято опалу, а Дітріх просто зумисне удавав, нібито не знає, яке довір'я виявлено Штейнгліцу, яке важливе доручення йому дали, й не міняв свого поблажливо-покровительського тону. Але Штейнгліц мирився з цим. З контррозвідником, коли він навіть називає себе твоїм другом, найкраще триматися так, немов він виявляє тобі честь своєю дружбою.

Ось і зараз, коли їм слід було б удвох розшукувати об'єкт і разом вирішувати, що більше підійде, Дітріх хроне в постелі. І, потинявшись на околицях Варшави, майор Штейнгліц змушений буде доповісти капітанові Дітріху про наслідки своїх пошуків, а той, позіхаючи, можливо, скаже йому, як минулого разу:

— І все-таки, Аксель, ти йолоп. Мабуть, свого часу ти спритно працював пістолетом, А от головою — ні. Головою ти