Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков

Лансдорф довго, уважно розглядав Вайса. Потім сказав з жалем:

— Так, ти маєш рацію. Ти типовий німець. Тебе можна було б виставити в расовому відділі партії як живий зразок арійця. Але я подумаю про тебе, — сказав Лансдорф, рухом руки відсилаючи Йоганна.

Перед цією небезпечною розмовою Йоганн довго роздумував, як йому поводитися в новій обстановці, яка хоч і сприятливо складалася для нього, однак загрожувала ізоляцією. Він не хотів бути знову приречений на бездіяльність, як минулою разу, коли попав на секретний об'єкт абверу, де готували групу російських білоемігрантів для засилання в радянський тил.

З усіх даних, служба абверу почала створювати величезну сітку розвідувально-диверсійних шкіл.

Це свідчило і про те, що блискавичний наступ гітлерівців зірвався, і про те, що не справдились їхні надії знайти підтримку серед деякої частини населення Радянської Країни. І не п'ята колона, на яку вони сподівалися, чекала їх на радянській землі, а могутні удари партизанських з'єднань.

Тоді вирішили мобілізувати всі способи ведення таємної війни. Провести гігантські диверсії, масові терористичні акти на території Радянської країни. І це ставало вже не тактикою, а стратегією воєнних операцій. Німецький генеральний штаб і всі секретні служби Третьої імперії об'єдналися для виконання цього завдання.

І не випадково Лансдорф був видним працівником СД. З'ясувавши це, Вайс вирішив зіграти на суперництві між абвером і гестапо. Зіграти з таким розрахунком, щоб можна було повірити в його абверівський патріотизм і готовність піти на будь-яку підлість заради цього патріотизму. Інакша старий лис, Лансдорф не повірив би ні в який інший патріотизм, крім кар'єристської, службової запопадливості. Одважився на риск Йоганн не зразу, а тільки після того, як ознайомився з блокнотом Лансдорфа, вірніше, з одним записом у ньому, зробленим чітким, дещо старомодним почерком: «Радянські військовополонені, перебуваючи в таборах, автоматично зберігають характер і звичаї, властиві їхній політичній системі, і створюють таємні організації комуністів, які й управляють людьми.

Для виявлення таких «керівних» осіб служби гестапо мають серед в'язнів інформатора — найбільш цінний, перевірений матеріал для розвідувально-диверсійних шкіл.

Проте служби гестапо, щоб зберегти цей контингент тільки для своєї системи, всіляко приховують його, вставляють з метою маскування в списки неблагонадійних і навіть таких, що підлягають ліквідації.

Необхідно сміливо, інтуїтивно виявляти такий контингент у таборах всіх ступенів і, всупереч опорові гестапо, зараховувати в школи».

Цей запис Лансдорф, очевидно, вніс у блокнот, щоб інструктувати співробітників абверу, яких посилають у табори військовополонених для відбору курсантів.

Вайс зробив з нього відповідні висновки й одважився поговорити з Лансдорфом, сподіваючись, що це відкриє йому можливість брати участь у відборі «контингенту».

Він, як то кажуть, рискнув усім, щоб досягти всього. Розкрити сітку гестапівських інформаторів — хіба заради цього не варто важити життям? І він ризикнув, хоч і догадувався і про проникливість, і про невсипущу підозріливість Лансдорфа.

Але ж Вайсова поведінка була переконливою, цілком вірогідною. Хіба не природне наївне, нахабне прагнення молодого німця вислужитися? І хіба не природним був Йоганнів переляк? Що тут дивного? Спритний шофер, котрий прижився при своєму хазяїнові, — і раптом у саме пекло. Звичайно, він був зляканий. Інша річ, коли Йоганн злякався, зрозумівши, що його мають закинути на парашуті до своїх, тоді як зараз його місце тут, серед ворогів. Але Лансдорф, звичайно, приписав його переляк звичайному боягузтву.

Вайс міг викликати підозру й тим, що совав носа в таємні справи високих начальників. Але ж це так природно. Нахаба? Звичайно. Він і не приховував цього. Скромний був би задоволений і шоферською баранкою.

Чому сказав Лансдорфу, що знає російську мову? А хіба він ховав це? В анкеті все є, адже він відповів на сотні різних запитань. Майора Штейнгліца не цікавили його знання. Йоганн йому й не набивався, однак настав момент, коли треба про них нагадати. Небезпечно? Так, небезпечно. Але ж той, у кого він навчився російської мови, був не з тих росіян, з якими воюють німці. Модний художник, що втік від російської революції. Усе це є в анкеті.

І хвилювало зараз Йоганна інше. Чи зуміє він бути німцем, побачивши радянських людей, кинутих у фашистські концентраційні табори? Як він дивитиметься у вічі тим, хто й тут не втратив гордості, честі, відданості Вітчизні? Його багато чого навчили. І, здається, він виявився непоганим учнем. Важко бути німцем серед фашистів, це вимагає найвищого напруження всіх душевних сил. І все-таки він став німцем, для фашистів він свій. Але де взяти сили, щоб бути фашистом серед радянських людей? Як поводитись? До цього Вайса не готували, цьому не навчили. Він навіть не міг і подумати, що доведеться піти на таке самобичування. І піти не за наказом, а за своєю ініціативою, бо це зараз найбільш цілеспрямовано, потрібно, необхідно.

Зробити інакше він теж не міг. Його обов'язок — опинитися зараз там, де найнебезпечніше бути людиною. І треба глибоко сховати все людське, забути про те, що ти людина, радянська людина. Адже чим менше він виявлятиме нормальних людських почуттів, природних для кожного, тим природнішим здаватиметься радянським військовополоненим. Вони повинні бачити в ньому фашиста, тільки фашиста, ненависного ворога. І яка ж мука бути фашистом в очах цих людей, які лишаються справжніми людьми навіть там, до робиться все, щоб спочатку вбити в людині все людське, а вже потім фізично знищити її!

Усе це було страшно, і він навіть не зрадів, коли через кілька днів фон Дітріх сказав, ніби між іншим, що Вайс. одержав підвищення по службі й значитиметься тепер перекладачем при другому відділі «Ц», та, поки немає іншого шофера, треба підготуватися до тривалої поїздки. Ні, Йоганн не зрадів своєму успіхові в ризикованій операції з Лансдорформ. Чи не буде його перемога поразкою? Чи не переоцінив він себе, чи вистачить у нього металу в дуті, щоб витримати ті духовні інквізиторські муки, на які він себе прирік?..

Та все це було в Йоганновій душі, а єфрейтор Вайс у відповідь вклонився Дітріхові й, очевидно ошалівши від щастя,