Щит і меч - Вадим Михайлович Кожевніков
22
У госпіталь почали привозити танкістів з чорними опіками третього ступеня.
Йоганн не раз чув міркування Штейнгліца про переваги танкових з'єднань. Майор казав Дітріхові, що Сталін ще в середині тридцятих років зробив фатальну помилку, коли розформував могутні механізовані корпуси й замінив їх дрібнішими танковими бригадами. Так само необачно зробила й Франція. Розпорошивши свої значні танкові сили, вона створила цим найкращі умови для просування могутніх моторизованих німецьких з'єднань. І Німеччина негайно скористалася з цього: блискавично вбила могутні танкові клини в самісіньке серце країни. Штейнгліц теж твердив, що Радянська Армія не має не тільки спеціальної протитанкової артилерії, але й протитанкових рушниць. І те, що за радянським польовим статутом командир завжди повинен бути попереду, вести свою частину чи підрозділ у бій, — неоціненна послуга противникові: можна, як на полігоні, вибивати командний склад. Казав Штейнгліц і про те, що Радянська Армія не досить оснащена радіоапаратурою і більше покладається на лінійний зв'язок. Німецьким диверсійним групам не так уже й важко буде руйнувати лінійний зв'язок і тим самим позбавляти радянські штаби можливості керувати військами.
Про все це Йоганн інформував Центр. Він не знав, звичайно, й не міг знати, як було сприйнято його шифровку, коли Баришев доповів про неї Берії. Берія сказав:
— Що? Перебуваючи за рубежем, зухвало зводить наклеп на наші збройні сили! Треба перевірити цього типа, кому він там ще служить!
І дуже можливо, коли б не Баришев, Олександра Бєлова спіткала б доля тих радянських розвідників, які настійно наполягали на тому, що напад фашистської Німеччини на СРСР найближчим часом неминучий. Розуміючи, що Берія не захоче їх слухати — знали, як він ставився до тих, хто наважувався з ним не погоджуватись, — вони пробували обійти його, з неймовірними зусиллями пробивалися до Сталіна. Але Сталін одсилав їх до того ж таки Берії. І розвідників звинувачували «у фальшивій провокаційній інформації, яка переслідує мету зіткнути СРСР і Німеччину».
І Бруно теж чекав, що його спіткає така доля. Він подав детальну доповідну записку про свої спостереження, висновки з яких суперечили твердженням Берії. Бруно вважав, що репатріація німців з Прибалтики проведена Німеччиною для того, щоб поповнити спеціальні частини вермахту контингентом, знайомим з місцевими умовами. Назад у Прибалтику вони повернуться вже як завойовники. Він добув відомості про те, що ці частини проходять армійську бойову підготовку на місцевості, яка нагадує Прибалтику.
Бруно побував у районах демаркаційної лінії і бачив, як спеціальні команди, виділені із складу розвідки абверу німецьким урядом, переносять тіла загиблих у бою з поляками німецьких солдатів, щоб поховати їх на польській землі, яка стала тепер територією Німеччини. І Бруно встановив, що цим актом німці хочуть тільки ввести в оману Радянський уряд. Ховаючи трупи німецьких солдатів на «своїй» землі, Німеччина тим самим немовби підтверджує, що не посягає на радянську територію. Та похорони покійників лиш маскування, потрібно для того, щоб німецька розвідка могла вивчити прикордонні райони. Бруно «засік» німецького розвідника з цієї похоронної команди під час його роботи, дуже далекої від сумної офіційної місії.
І все це, і багато іншого Бруно виклав у своїй доповідній.
Та хіба міг знати Бруно, що Берія доповідав Сталіну про повну репатріацію німців з Прибалтики як про незаперечне свідчення того, що фашистська Німеччина вірна укладеному з Радянським Союзом пакту. І відомості, що німецькі команди вивозять трупи своїх солдатів із звільнених земель західних областей Білорусії та України, теж подавалися як свідчення мирних прагнень Гітлера і політичної далекоглядності Сталіна в цьому питанні…
Баришев розумів, що загрожує Бруно і як буде сприйнято його доповідну записку. І не приховав цього од Бруно. І, щоб зберегти Бруно, послав його з важливим завданням у ворожий тил, гадаючи, що там він буде, мабуть, у більшій безпеці, ніж дома.
Берії потрібні були тільки ті, хто своїми донесеннями влучно підтверджував міркування Сталіна. І він жорстоко переслідував тих розвідників, вірних принципам Дзержинського, тих радянських чекістів, які вважали за свій найвищий обов'язок говорити правду, хоч би яка вбивча і гірка була вона. Тільки правду. І щоб добути цю необхідну партії, народові правду, вони йшли на все, і якщо треба було життям заплатити за цю правду, вони платили, не задумуючись, як зробив це Бруно. Але як часто їхнє життя було ще не найдорожчою ціною!..
І те, що Йоганн Вайс так довго не одержував цілеспрямованого завдання й діяв, по суті, на свій страх і риск, було не випадково.
Працюючи в гаражі переселенського пункту в Лодзі, Вайс зумів з'ясувати систему зашифровки номерних знаків на армійських машинах і розшифрував умовні позначки. Старанний, систематичний аналіз наштовхнув його на узагальнення. Вайса приголомшили зроблені ним підрахунки, і він одразу ж передав інформацію в Центр. Підтверджувалося, що німецькі частини забезпечені транспортними засобами значно краще, аніж відповідні радянські частини. Більше в німців припадало й тягачів на артилерійську батарею, а про штабний і тиловий автотранспорт нічого й казати. Усе це свідчило про рухливість німецьких з'єднань і, отже, про їхню маневреність.
І хоч куди потрапляв Вайс, хоч би з якими явищами стикався, він намагався осмислити їх і передати свої міркування Центру.
Інформації Олександра Бєлова незмінно викликали гнів Берії. І щоразу на оперативних парадах у Берії виникали суперечки із старими радянськими розвідниками. Вони зовсім інакше розцінювали донесення Олександра Бєлова, раділи зі стійкості свого молодою товариша, з його твердої рішучості, коли треба було повідомити найгіркішу правду.
Напад фашистської Німеччини підтвердив правдивість вірних своєму обов'язкові радянських розвідників.
