Буремні дев'яності - Катаріна Сусанна Прічард
Мабуть, мама була вродлива замолоду, хоч зараз цього не скажеш. Вона працювала в трактирі, коли тато з нею одружився. Його батьки вважали, що мама йому не пара. Ось через що ми не маємо ніякої рідні, і мамі доводиться дуже тяжко, коли треба годувати нас, поки тато шукає десь золото. Я досить надивилась на заміжнє життя, і тепер сто разів подумаю, перш ніж зважитись на такий крок. До того ж я працюю. Мама ніяк не змогла б звести кінці з кінцями, якби я не посилала їй своєї платні. Але Чарлі…
В суворому, гнівному молодому голосі забриніли ніжні, сумовиті нотки:
— Я люблю Чарлі. Ніколи не думала, що зможу так у когось закохатись. Але він такий вродливий і зовсім не схожий на інших. Коли протверезиться, вмиється, одягне чисту сорочку, — просто очей не відведеш! А коли він приходить у бар, у мене серце завмирає. Тільки погляне на мене — і я вже наче на молебні, музика грає, а всередині все співає і ніби бринять дзвіночки…
Інші хлопці теж упадають коло мене й хочуть взяти собі за дружину, — задумливо вела далі Вайолет. — Але так, як Чарлі, ніхто не закоханий, — тільки й чую від нього, що очі мої — це дві зарошені фіалки й таке інше, і він ні від кого не ховає своїх почуттів. Чарлі каже, що коли я пообіцяю вийти за нього заміж, він одразу почне нове життя, кине пити, складатиме гроші й забере мене з цього проклятого шинку.
Ми будемо жити в Лондоні, Парижі або Нью-Йорку, і я зможу вчитись співати. Його мати — багата жінка, каже Чарлі, вона кличе його додому, але він нізащо не поїде без мене. А як я можу залишити маму й дітей, поки тато не повернувся? І як вірити Чарлі, місіс Гауг, коли він на другий же день напивається до нестями, зчиняє бешкет, і друзі змушені волоком тягти його з бару. На нього дивитись тоді гидко, і я ненавиджу його.
«Що можна на це сказати?» — подумала Саллі.
— Ах, люба! — вигукнула вона. — Я розумію, як вам тяжко. Але було б ще гірше, коли б ви…
— Знаю, — погодилась Вайолет. — Я так і сказала Чарлі, коли він місяць тому знову обіцяв виправитись. Було б ще гірше, якби ми були одружені. Він старався не пити, місіс Гауг. Майже три тижні краплі в рот не брав. А потім все пішло по-старому…
Тепер Чарлі не вилазив з трактиру кожної суботи, напивався й починав виливати свою любов до Вайолет, влаштовуючи дикі сцени ревності. Він ладен був зчепитися з кожним, хто тільки наближався до стойки і починав жартувати з дівчиною. Джіотті заборонив пускати Чарлі в трактир, бо він став просто нестерпний.
— І це правда, — визнала Вайолет. — Але містеру Джіотті до всього було байдуже, поки Чарлі платив за випите. Він викачав з Чарлі багато грошей. А тепер, коли в Чарлі грошей немає, містер Джіотті перемінився до нього й погрожує відіслати мене додому, якщо я не перестану знатися з Чарлі. Минулої суботи був страшенний скандал, і Чарлі пішов, сказавши, що вкоротить собі віку.
— Який жах! — вигукнула Саллі; її мучило те, що вона нічим не може допомогти Вайолет.
— Мама каже: якщо мужчина нахваляється вкоротити собі віку, він ніколи цього не зробить, — нахмуривши брови, задумливо промовила Вайолет. — Але я боюся за Чарлі, місіс Гауг. В очах у нього було таке безумство та відчай. І він ще сказав: «Без тебе, Вайолет, для мене життя нічого не варте. Якщо я не можу бачити тебе і розмовляти з тобою, то чим швидше воно увірветься, тим краще!»
— Це недобре, що він завдає вам таких страждань, — сказала Саллі.
Вона подумала, що Вайолет, мабуть, не з тих дівчат, які легко плачуть. Погляд її говорив, що вона глибоко усвідомлює весь трагізм свого становища, але очі її були сухі.
— Цього він навіть на думці не має, — сказала Вайолет. — І чому я його кохаю, місіс Гауг? Якби він не пив, я, мабуть, все-таки пішла б за нього. Але я хочу виїхати звідси, коли повернеться тато, і стати співачкою.
— Співачкою? — перепитала Саллі, радіючи, що за любовними переживаннями дівчина не забула про свою мрію. — У вас чудовий голос, Вайолет.
— Містер Джіотті каже, що я можу стати світовою знаменитістю, як Мельба, — просто сказала Вайолет. — Він давав мені уроки співів, поки не розсердився на мене через Чарлі. А тепер каже, що коли я ладна занапастити своє життя заради першого-ліпшого чорнобрового гультяя, то не варто зі мною й морочитись.
— Я не вірю, що ви здатні занапастити своє життя, Вайолет, — впевнено сказала Саллі. — У вас надто сильна вдача й достатньо здорового розуму.
— Ви так гадаєте? Ви справді в цьому певні? — Вайолет звернула на неї зосереджений погляд.
— Цілком певна, — сказала Саллі.
Вайолет спохватилася, що їй уже час вертати назад. Вона зіскочила з біди й кілька хвилин стояла’в пилюці, дивлячись на Саллі.
— Сподіваюсь, що ви праві. Я хочу сподіватись, що ви праві, місіс Гауг, — промовила вона з сумнівом у голосі.
Саллі хотілось сказати їй на прощання щось підбадьорливе, втішне.
— І пам’ятайте, Вайолет, — гукнула вона, обернувшись, — перше кохання — не останнє кохання!
Чого раптом вона це сказала? — питала себе Саллі, поганяючи конячину. Хіба вона сама не закохалася в Морріса, коли була лише трішечки старшою за Вайолет? І хіба вона й досі не кохає його? І чи могла б вона покохати когось іншого? Ні, звісно,
