Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Значить, архітектор? — граючи лівою бровою, запитала Джессіка, звертаючись до Джеймса.

— Не починай, крихітко, — заперечив той, закотивши очі.

Джесс сиділа по-турецьки, якраз навпроти Джейкоба. Із широкою усмішкою вона дивилася вниз на Джеймса, який поряд із нею розтягнувся на покривалі, спираючись на лікоть правої руки якраз біля її стегон.

— Поки ти мене так називатимеш, поки й буду тебе діставати.

— Дуже смішно. До речі, у нас тут майбутній юрист сидить, — сказав Джеймс, вказавши на Джейкоба.

— Дружище, по-моєму, це не так цікаво, як діставати тебе, — з усмішкою заперечив він.

Джессіка пирснула зі сміху і, киваючи, підняла склянку, як би показуючи, що згодна зі сказаним. Мені й самій було смішно спостерігати, як ці двоє постійно підколюють один одного, але, помітивши, що майбутньому архітекторові зовсім не смішно, я вирішила промовчати.

Джеймс шумно зітхнув, похитуючи головою, і підвівся, сказавши лише, що принесе ще випивку. Як виявилося, ми встигли прикінчити цілу пляшку віскі, при цьому я почувала себе цілком нормально. Але варто віддати Джессіці належне, адже в моєму коктейлі алкоголю було зовсім мало.

Повернувся Джеймс ще похмурішим, тому я вирішила трохи розрядити обстановку, переключивши увагу на себе.

— Батько теж відправляв мене вчитися на юридичний, — сказала я.

— То ти юрист? — здивовано спитав Джейкоб.

Я похитала головою, а потім додала:

— Власне, і з батьком я не живу, ще в шістнадцять років поїхала.

Спроба переключити увагу на себе закінчилася тим, що я бовкнула зайвого. Принаймні, цього я точно не планувала говорити.

«Здається, з мене досить віскі», — подумала я і відразу ж прибрала напівпорожню склянку вбік.

— Як це поїхала? — перепитав Джеймс.

Він уже отримав від Джессіки новий напій і тепер із цікавістю дивився на мене.

— Я теж поїхала, — озвалася моя подруга, яка сиділа поруч із ним. — І що з того? Ми вчотирьох поїхали, як тільки закінчили школу.

— Поїхали? А звідки ви? — слідом запитання почав ставити Джейк.

— Спрінгфілд, — в один голос відповіли ми з Джессікою й розсміялися з цього.

— Котрий? — не вгавав Джеймс. — Хоч не штат Массачусетс? Це ж через усю країну їхати.

Прийнявши від Джейка порожню склянку, він передав її Джессіці і спостерігав за нею, поки та робила новий коктейль.

— Не лише архітектор, а ще і знавець географії? — Підколола його Джесс. — Котрий в Орегоні, крихітко. — Вона наголосила на прізвиську, а потім показала Джеймсу язика.

Він ніяк не прокоментував ні слова моєї подруги, ні поведінку, натомість закотив очі й похитав головою. Джеймс зробив так уже вдруге і мені здалося, що в нього просто закінчувався терпець. Ну що ж, сьогодні я цілий день виносила на собі жарти Джессіки, тому чудово його розуміла.

— Це сусідній штат, не дуже далеко ви заїхали, — зауважив Джейкоб і підморгнув мені.

— І де ж ви мешкаєте?

Як мені здалося, Джеймс ставив дуже багато питань, враховуючи, що сам зовсім не хотів говорити про свою професію.

— У Каліфорнії, — відповіла Джесс.

— Це штат, крихітко. Точніше взагалі ніяк? — не вгавав Джеймс.

— О, святі Небеса, у Лос-Анджелесі, як і ви, напевно, — дратуючись, заголосила Джессіка. — І Джеймсе, ще раз назвеш мене крихіткою, я точно тебе придушу. Мене бісить це тупе прізвисько, тож зав'язуй, — сердито додала вона, штовхнувши хлопця в плече.

— Значить, ви мешкаєте разом? — втрутився Джейк, щоб ці двоє не почали сперечатися далі.

Ми з подругами розуміли, що досить дорослі, щоб жити окремо, але нас загалом усе влаштовувало. А ось говорити про це завжди було не зовсім комфортно, тому незручно всміхнувшись, я просто кивнула.

— Ви винаймаєте квартиру? — спитав Джеймс.

Він поглядав то на мене, то на Джессіку. Але при цьому не було схоже, що його смішить факт проживання дорослих дівчат разом.

Зробивши два великі ковтки зі склянки, він відразу додав:

— Уявляю, як це круто жити окремо.

— Ми живемо в будинку, — відповіла я й перейшла в наступ, бо теж мала кілька запитань. — А ви живете із батьками?

Джеймс міцно стиснув щелепи, що жовна заграли, і опустив насуплений погляд до склянки.

— Ох, то ви із золотої молоді? — з легким глузуванням у голосі запитала Джессіка. Я бачила, що подрузі варто вже замовкнути, а ось вона, вочевидь, вважала інакше. Пхнувши Джеймса в плече, вона продовжила: — А от я так і знала! Між іншим, одразу так подумала, щойно вас побачила.

Сидячий поряд із нею хлопець і оком не моргнув. Навіть не глянув у її бік. А його вираз обличчя наче став ще похмурішим. Майже весь вечір він нормально реагував на зарозумілість Джессіки, навіть підігравав, а тепер ось дратувався й не приховував цього.