Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Джеймс зголосився першим, і Сем передав йому листок, стаючи поруч, щоб вести рахунок, а Джон, у свою чергу, мав стежити за таймером.

Грати в змішаних командах було набагато веселіше. Усі здавались розкутішими і всіляко допомагали один одному. Оскільки слова щодо музики чи хореографії були заборонені, то грати стало простіше. Джеймс, як і раніше, занадто емоційно пояснював слова, вимагаючи швидкої відповіді, а Джесс лаялася і обіцяла придушити його після раунду. Щоразу, коли вона відгадувала слово, Джеймс казав: «Молодець, крихітко», від чого вона бісилася ще більше. Їхні перепалки виглядали кумедно і смішили всіх.

Від команди суперників першим був Джон. Джейк стежив за рахунком, а Джеймс — за таймером. Як мені здалося, найбільше хвилювалася Вікі, причому не схоже, щоб це було через гру. Щоразу, коли Джон поглядав на неї, вона мило усміхалася у відповідь.

Хтось скаже, що кохання з першого погляду буває лише у фільмах чи романах, але я не погоджуся. У той момент я на власні очі бачила, як між двома людьми з'явилося щось більше, ніж просто симпатія. Ці думки викликали приємне тепло в серці, і я мимоволі зиркнула на Джейка. Помітивши це, він всміхнувся і підморгнув, а на моєму обличчі відразу розпливлася усмішка у відповідь. Адже я не тільки бачила зародження чогось прекрасного, а й відчувала те саме!

Перший раунд закінчився з рахунком двадцять дев'ять-двадцять п'ять на нашу користь.

Другою від нашої команди грала Джессіка, а Моллі та Вікі стояли поряд, щоб вести рахунок та стежити за таймером. На цей раз Джесс вирішила відігратися на Джеймсові сповна. Коли він вірно вгадував слово, вона теж говорила: «Молодець, крихітко», тільки от хлопця це бавило, і Джеймс просто відповідав: «Дякую, крихітко».

— Я все, — раптом сказала Джессіка.

— Що значить все? — вскочивши, пробасив Джеймс. — Крихітко, час іде! Що там далі за списком? — збуджено жестикулюючи, не вгавав він.

Самовдоволено посміхаючись, вона задерла підборіддя і відповіла:

— Слова скінчилися, крихітко.

Хлопець підлетів до моєї подруги, схопив її трохи вище за коліна та закружляв, заливаючись гучним сміхом.

— Молодець, жінко!

І хоч Джессіка й намагалася насупити обличчя, при цьому лаючись, у неї нічого не виходило. Навіть «відвали, Джеймсе» звучало беззлобно. Він слухняно опустив її, але насамкінець скуйовдив волосся на маківці, яке після танцю так і залишилося розпущеним.

Друга від команди противників грала Вікі. Їй попався досить легкий список, тому щойно Джессіка запустила таймер, наша подруга відразу почала пояснювати слова. Чи то алкоголь додав Вікі рішучості, чи то вона не хотіла програвати, але грала відмінно. Коли в списку залишилося лише одне невідгадане слово, Вікторія занервувала, оскільки на таймері було менше хвилини до кінця.

— Я не знаю, що це, — змахнувши рукою, захникала вона. — Хто вигадав таке безглузде слово?

Учасники команди як один підскочили та почали її підбадьорювати. До нас підійшов Джеймс, подивився в список і, посміюючись, шепнув щось на вухо Вікі, після чого пішов на своє місце.

— Це… — нерішуче почала вона, — верхня частина колони чи пілястри?

— Капітель! — викрикнув Джон на останніх секундах.

— Так! — весело вигукнула Вікі й одразу кинулася до нього з обіймами.

По-моєму, навіть вона не чекала цього від себе, не те що ми чи Джон. Але все ж таки із секундною затримкою він обійняв її у відповідь.

— Не дякуй, — посміхнувся Джеймс.

Опам’ятавшись від слів або відчуття обіймів Джона, Вікі швидко відсторонилася і густо почервоніла. І все ж таки добре, що не я одна така. Ніколи не бачила рум'янця на щоках Джесс чи Моллі, а ось ми з Вікі, здається, віддувалися за всю четвірку.

— Серед нас архітектор тільки ти, тож не обов'язково вигадувати такі складні слова, — обурився Джон.

— Ну ти ж вгадав, — не припиняючи посміхатися, Джеймс лише знизав плечима.

— Архітектор?

Ми з Джесс запитали одночасно. І прозвучало це однаково здивовано.

— Формально диплом я ще не отримав, але вчитися залишилося недовго.

Чомусь це питання змогло прибрати посмішку з обличчя Джеймса і зробити тон роздратованим. Схоже, він часто зустрічав подібну реакцію. Але що тут скажеш, я не могла уявити, що цей хлопець хотів стати архітектором. Музикантом? Так. Програмістом? Чому б і ні. А ось архітектором — нє-а. Щоправда, кілька годин тому я так само дивувалася новині, що Джейк майбутній юрист.

— І ти справді вчишся на архітектора? — усе з тим же подивом, перепитала Джессіка.

— Так, вчуся. Так, сам вибрав спеціальність, і вона мені подобається. І, не повіриш, я вчуся добре. Закрили тему, — роздратовано відбив кожне слово Джеймс і відразу розвернувся до команди суперників. — Хто там наступний? Заснули чи що?

У другому раунді ми зіграли внічию, але все ще випереджали наших суперників на чотири очки з рахунком п'ятдесят дев'ять-п'ятдесят п'ять.

Коли настала черга нашої команди, Джейкоб підвівся з покривала і, простягнувши мені руку, сказав: