Богиня і Консультант - Володимир Львович Єшкілєв
«Кажучи про творців Каменя, ти кажеш про Повзучих?» — спитав Шангар.
«Я не кажу того, у чому не маю певності, я не примножую незнання-авідьї».
«Але, згідно з давніми текстами, саме Повзучі були найдосвідченішою й наймудрішою з рас нашого зоряного острова».
«Ніхто не знає чогось певного про речі, які віддалені від нас такою незмірною безоднею часу, котру важко і некорисно уявляти навіть підготовленій людині. Спроби такого уявлення шкодять чистоті свідомості. Тільки діамантова свідомість божеств — Дорже Ше — пізнає ці глибини безболісно».
«Але, Владико, існувала ж Книга Оріона».
«Ти читав її?»
«Ні».
«А хто її читав?»
«Ті прадавні святі архати, які написали Книгу Печер і Книгу Розгалужень».
«Вони, безперечно, були найвідзначенішими у своїх поколіннях, але вони залишили нас і рушили до Порожнечі вже дуже давно. Так давно, що навіть безсмертні не пам'ятають кольору їхніх очей».
«Але ж вони не могли свідчити про неіснуюче».
«Вони, Шангаре, не залишили для нас ніяких певних знань про мудрість людей з Оріона. Нічого певного не залишили. Тільки легенди і вказані місця Сили, на які, за тими легендами, сідали зоряні човни могутньої раси Тристатевих. А от ті, хто відвідував наш світ триста років тому, люди Раху[134], не знали ані про Повзучих, ані про людей з Оріону. Вони привезли нам овочі великої мудрості й великі застереження, але нічого не повідомили про небезпеки, які буцімто причаїлася у мандрівних камінцях».
«Але щось таки причаїлося у Камені Бау», — у цій думці Шангара пульсував темно-червоний неспокій. І лама, відчувши колір і напруження, ледь помітно хитнув головою. Після довгої паузи він припустив:
«Я дозволю собі поміркувати над тим, що ті, котрі створили Камінь, мислили не лише про війни і примуси, але й про втіхи».
«…?»
«Камінь може бути й річчю для задоволення. Предметом для такої втіхи, джерело, значення і перебіг якої нам майже неможливо зрозуміти».
«Розвагою?» — Шангар одночасно створив образ і промовив уголос.
«Іграшкою», — підказала Аратара. В образі іграшки, який вона сфабрикувала, було щось від плюшевого ведмедика.
Довга смуга немислення.
«Я хотіла запитати, Владико Світла[135]», — промкнулася крізь мовчання думка Верховної Жриці Курана.
«Запитуй, жінко», — дозволив лама і тим явив Жриці найбільшу милість, яку може отримати смертний від учителя Шангріли.
«Дракон знов полюватиме на Камінь?»
«Такою є його сутність. Він — Шего[136], він не може діяти проти своєї сутності й ніколи не діятиме».
«Як його зупинити?»
«Так само, як зупиняли у його попередніх втіленнях».
«Значить, знову буде війна?»
«Війна ніколи не припинялася, жінко. Їй тисячі років, і не вам, не вам суджено покласти край цій війні».
«А в чому ж тоді наша надія, Владико Світла?»
Лама прикрив очі й довго, нестерпно довго перебував у немисленні. Потім повіки його сіпнулися, прочинивши вузькі щілини для зору. Лама показав рукою на Сонце, яке нарешті перемогло туманні пасма, і сказав:
— Ніч не буває вічною, жінко. Після ночі настає ранок.
Червень — грудень 2008 року
Примітки (до електронної версії)Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 22: Мотузка легко зісковзнула з пакунка. Боб почав намотувати її на руку, а Валерик, керований, певно, відразою до слонів, (розгонув =>) розгорнув шмату.
Стор. 27: За годину Мітелик стояв на тротуарі навпроти офісної будівлі і мружився від віконних відблисків (ясравого =>) яскравого сонця.
Стор. 31: — Понти — велика сила, брате! — перейшов у контратаку Мітелик; йому страшенно (кортило =>) кортіло відомстити за «шльоцика», а Яра підставлявся зі своєю дешевою темою.
Стор. 35: Мітелик (дивувся =>) дивувався впевненій ході Яри.
Стор. 40: Зараз оця халдейська контора, — він (крвнув =>) кивнув на бармена, — нам піджене класних тьолок.
Стор. 49: Особливо часто перед камерою маячила бліда дупа повії з величезним (фурукнкулом =>) фурункулом на лівій сідниці.
Стор. 74: Дуже (пристрастно =>) пристрасно і мелодійно.
Стор. 80: Я тут згадав про одного (цівільного =>) цивільного ентузіаста.
Стор. 94: Мітелик (перезвонив =>) передзвонив Одноокому, але робот-оператор повідомив йому: «Ваш абонент поза зоною досяжності».
Стор. 106: (Доведется =>) Доведеться цьоці Валі зайнятися не тільки твоїм гардеробом.
Стор. 117: Щось майнуло перед окуляром нічного бачення, від сильного (удара =>) удару у голові Одноокого спалахнуло яскраве світло.
Стор. 126: Важкий (ціліндрик =>) циліндрик попелу впав на столик, за котрим сиділи німкені.
Стор. 136: І що, (казаче =>) козаче?
Стор. 136: Мій Василь, царствіє йому (небесниє =>) небеснеє, теж гасав степами-лісами, як скажений дідько.
Стор. 143: Я от що скажу тобі, (казаче =>) козаче.
Стор. 149: Що такі могутні стовпи Ордену, як Великий Коммодор і Майстер Зброї, обрали саме його, незнатного й недостойного грішника, для святої справи подолання Хаосу і відбудови (Порядка =>) Порядку.
Стор. 149: І тепер, коли Паладин втратив відчуття (прадивого =>) правдивого шляху, саме він, Янгель Ясновидячий, Молодший Архіваріус Храму,
