Безмірна залежність - Лола Астра

«Іллюша, я щаслива! Нашу реорганізацію відклали. Я зможу взяти відпустку!»

Іллі весь день не було в мережі, а я весь цей час мучилася, страждала, плакала. Перед сном я знову йому написала:

«Я надіслала тобі перше повідомлення, тому що хотіла звести все до жарту. Я боялася, що ти зникнеш, бо не захочеш зустрічі. Коли я вже припиню тебе боятися? Час вже зрозуміти, що ти кохаєш мене і бажаєш мені добра. І я люблю тебе. У будь-якому випадку, якщо ти захочеш, я приїду».

Це був виснажливий день, і коли я лягала спати, то була настільки знесилена, що змирилася з тим фактом, що зустріч відбудеться тільки в моїх снах.

Я прокинулася серед ночі й одразу взяла до рук телефон. Там були повідомлення від Іллі в різних месенджерах.

«Маковцева, ти там жива? Куди зникла? Як минув твій день?»

«Мила, ти як завжди дуже красиво пишеш. Але що ж все це означає? Ти не зможеш приїхати?»

На щастя, я так багато плакала напередодні, що повідомлення Іллі мене не зачепило. Я ж знала, що так все і буде, тому лягла знову спати, написавши лише: «Хіба ти неуважно прочитав моє останнє повідомлення?»

Вже вранці я прочитала його відповідь: «Останнє повідомлення? Зараз почитаю, якщо ти так кажеш».

Я нічого не відповіла і почала збиратися на роботу. Справ у мене було багато, майже з самого ранку я вже була в фіскальній службі.

Я чекала зборів комісії з приводу поданої скарги, коли мій телефон завібрував. Я здивувалася, коли побачила, що це Ілля, так рано він практично ніколи не писав.

«Так де ж це повідомлення? Щось я не бачу такого».

Я посміхнулася. Який жаль, що я любила Іллю. З ним було б весело, якби ми були просто друзями. Але мені залишалося тільки змиритися і грати далі.

«Не бачиш? Дивно. Але нічого страшного».

«О! Щойно побачив!»

«Який ти неуважний».

«А чому ти слухавку не береш?» — різко змінив тему Ілля. Я підіграла:

«А ти? Телефоную тобі з самого ранку!»

«Швидко бери слухавку! Я кому сказав?»

«Вже взяла. Ау! Ти де? І знову зник…»

Цими повідомленнями ми обмінювалися протягом декількох годин, і, нарешті, Ілля зателефонував.

— Я їду за квитками, — сказав він.

— Ага, звичайно, — я розсміялася.

— Ні, справді. Дивитися дати, які ми обговорювали?

— Так, саме ці, — сказала я, трохи надихнувшись.

— Тоді я поїхав. Зателефоную тобі з агенції.

Після розмови я хотіла бігти до начальниці і запитати щодо відпустки, але потім зупинилася: напевно, Ілля скаже, що на ці дати немає квитків або вигадає інше виправдання. Тому я просто повернулася до роботи, а з тим фактом, що ми не зустрінемося, я змирилася ще вчора.

Приблизно через годину Ілля зателефонував:

– Є квитки на ці дати, — сказав він, — брати?

— Бери, — відповіла я спокійно, знаючи, що він цього не зробить.

— Але врахуй, якщо я купую квитки, то ти маєш приїхати.

— Я приїду.

— До речі, Маша каже, що у вас квитки можуть бути дешевшими. Може, у себе ще попитаєш в агенціях?

«А ось і кінець моїй подорожі», — подумала я.

— Ні, милий, у мене абсолютно немає часу на роботі. Бери квитки ти. Я точно приїду.

— Тоді напиши своє ім'я латиницею і свою електронну адресу.

— Зараз.

А ось після цієї розмови я пішла до начальниці уточнити щодо відпустки. Вона дозволила.

«Невже ми зустрінемося?» — написала я Іллі.

«Звісно. А чому б і ні?» — відповів він.

Через десять хвилин на мою електронну пошту надійшов посадковий талон в дві сторони.

«Я кохаю тебе, ти найкращий», — написала я Іллі.

Він зателефонував.

— Ти отримала квитки?

— Так, мені не віриться, що ми зустрінемося!

— Здивована, що я все-таки це зробив?

— Ще б пак!

— Я сам досі в шоці. Відчуваю себе суперменом. До мене ще ніколи не приїжджала дівчина.

— Сьогодні ти зробив мене найщасливішою дівчиною у всьому світі. Ти справжній чоловік.

— Кохана, зовсім скоро ти опинишся в моїх обіймах. Ти ще на роботі?

— Так, і на мене всі дивляться з докором, тому що я весь день замість роботи з тобою спілкуюся.

— Тоді зателефонуй мені, коли звільнишся, добре?

— Звичайно.

Вперше за день я видихнула з полегшенням і спробувала обміркувати те, що сталося. Ілля придбав мені квитки. Хіба таке можливо? Хіба це не найщасливіша подія в моєму житті? Хіба цей вчинок не свідчить про його кохання? У це складно було повірити. Немов втілилися в життя всі мої мрії. Це було нереально, чарівно. По моєму тілу розтікалося тепло.

І, звичайно, мені було страшно. Події літа наклали свій відбиток на наші стосунки, і я хвилювалася: квитки могли виявитися несправжніми; він міг не зустріти мене в аеропорту; він міг зустріти мене разом з Оленою, щоб посміятися; він міг використовувати мене тільки заради сексу; він міг мене зґвалтувати зі своїми друзями; він міг знущатися наді мною і принижувати, він міг мене ігнорувати; він міг робити все, що завгодно. А раптом це його помста за те, що я припинила з ним спілкуватися влітку? Раптом на мене чекає розплата?

Але в цій ситуації, коли я кохала його до безтями, коли я хотіла