Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін

Хлопчик переліз на інші гілки і дивився, що робиться углиб землі. На пагорб до княжої діброви сьогодні не піднімався жоден носій із повною корзиною. А ліворуч, за обмілілою старицею, на схилі гори кучерявились бучні зарості ліщини. Верхні по схилу кущі вже зблякли зеленню і почали золотитись. «Завтра назбираю найкращих горіхів», - вирішив Півник і спустився з дерева.

Варяг вислухав Півника про дельфінів і про відсутність носіїв винограду.

- Моя душа не любить вбивство добрий розумний звір…

- Це ж риба така!…

- Ні, це звір рибний!… У нього кров червоний і гарячий! Діти родить через куку… Я бачив одна бухта Апулія, як родить морський свиня… хоча він краще водяний кінь називатись… Жадібні люди - морська свиня за його жир б’ють. Потім припливуть ромеї і купляти в обези жир…

Так вони розмовляли, поки Варяг перегортав рибу на решітці над вугіллям. Бо коли вони спустили з каналу воду, то з-під каменів назбирали повний кошіль дрібної риби, та й річкових невеличких крабів. Малий понапікав цілу купу. Хоч і не такі смачні краби були, як річкові раки, проте непоганий наїдок. Варяг теж покуштував крабів.

- Дуже маленький. Мало м’ясо. Підемо берег ловити великі. - Варяг показав як би завбільшки з тарелю. - Підемо берег без обези. Вони сьогодні і день завтра топитимуть жир мертві морські свині.

Дійсно, коли мінявся вітер, то приносив запах соснового диму і різкий запах солодкуватих підгорілих, ніби рибних, вишкварок. Хлопчик сказав Варягу:

- Таки морські свині - риби! Он як смердить їхній жир!…

- Ні, малий хлопчику! Вони рибу живляться - тому запах риби. Чайка теж риба запах. Тільки вона рибний птах.

- А-а-а… Я піду горіхів назбираю… Бо тут з моря тягне тим духом… Мені їх шкода…

Дійсно холодна моряна почала тягти в ущелину і приносити запах топленого жиру, диму соснового і солодкуватий запах тління розпатраних дельфінів.

- Іди, хлопчику… Як не забудеш, зайди селище бідні люди і хліб може дати тобі… Прості люди добрі є. Ділитись не пожадливі…

- Хліб у них не такий… Як перепічка-загреба… Поки теплий добрий…

- Хоч їхній тонкий хліб-оладок. Хоч сухар… Без хліб погано…

Малий взяв торбу на плече і ступив із схованки.

- Чекай! - Варяг подав малому довгу, тонку і важку червону палицю і ремінець з ножем на ньому.

Півник пов’язав ремінець поверх крийкиі поспішив подалі від схованки. Дуже вже повіяло духом тління від моря. Вітер не тільки запахи приносив, а й людське перегукування та крики птахів. Певно що з усього узбережжя позлітались пожадливі морські птахи…

Схил із заростями ліщини добре прогрівся, а був ще тільки ранок.

Варяг дав малому кизиловий шист - він ним шарудів у пересохлій траві і жовтих відпалих листках. Може, п’ять змій сполохав, поки підібрався до рясних горіхових гілочок. Справді, тут, в Обезах, ліщина була удвічі більша! Півник зривав горіхи разом із сухим оцвіттям. Не дуже хотілося затримуватися на цьому схилі, де стільки зміюк вигрівалося. Він хоч і поспішав, та час від часу прислухався, зупинивши свою працю.

І раптом він відчув запах овечий. А тоді вже почув тупотіння по схилу турми і погукування пастуха. Прогрібаючи в траві кизиловим шистом, Півник вийшов із заростей і зітнувся з пастирем і його псом. Собака кинувся до малого. Та пастух у високім ковпаку й короткій рудій бурці щосили крикнув на пса. Пес слухняно відбіг до худоби. Підійшов пастух ближче і простяг руку, мов би питав: «Хто ти?». Малий на мигах, як міг пояснив, що вони прибули з моря і лагодять човна. На мигах Півник показав, що в нього живіт болить, бо хліба не їв. Пастух розвів руками - нема хліба, а тоді обернувся і показав на гори - що він із гір тільки-но спустився…

Перш, ніж йти далі вниз, пастирь витяг із заплечної торбини шмат білуватої речовини із медовим запахом і жменю великих волоських горіхів. Півник вклонився, приймаючи гостинець і, показавши на горіхи, кивнув головою: «Де?». Пастух зрозумів і показав, що треба піднятися схилом ще вгору, тоді ліворуч пройти. Там будуть кам’яні стовпи, чи може прохід між двома великими деревами. Тоді спуститися вниз праворуч. Перейти потік і там за потічком буде горіховий гай. Півник приклав руку до серця і, низько вклонившись, поспішив туди, звідкіля вівчар гнав турму.

На верху Півник озирнувся. Отара темним покривалом сповзала з жовтого схилу до вибілених каменів потоку. З лівого боку йшов вівчар у короткій бурці, а з правого пастирський пес то туди, то сюди рискав, підганяючи дурних овець. А попереду отари виступав білий прерогатий і бородатий цап. Вівчар певно відчув, що хлопчик дивиться йому в спину. Обернувся і помахав рукою, показуючи, куди треба йти.

Поки дістався до горіхового гаю, може, дюжину гадюк сполохав. Горіховий гай утисся межи двома крутими кам’яними стінами. Коли ступив у гай, наче все огорнули зелені сутінки. Десь попереду грав-видзвонював потік. Над Півником світло-сірі стовбури струнких, височенних дерев. Де-де та сіра кора повздовжно репнула. Налетів вітер і там угорі зашумів віттям. На тонких гілочках рясно зависли кулі горіхів у зелено-бурій шкаралупі. Півник задер щосили голову і вдивлявся у далеке верховіття. Та не дарма ж Півник народився у деревлянських лісах. Крайку розмотав, варязький ремінь, тільки без ножа, міцно зав’язав. Крайкою обхопив стовбур, на ноги натяг петлю з ременя. І подерся вгору, впираючись ногами з петлею та пересовуючи вгору крайку. Піднімався вгору, як би стрибками. По черзі розслаблюючи то крайку, то ремінну петлю і зносячись все вгору та вгору. Видерся на саму верхівку. Прив’язався крайкою до стовбура, ремінну петлю повісив на шию та й заходився оббирати горіхи. А вони тут на кожній гілочці та не по одному, а просто гронами по шість-сім штук! Обриває горіхи Півник, а вітер розгойдує верхівку горіха… Може, раніше б Півник і злякався такої гойдалки. Та після мандрів по двох морях та й часом на вершку щогли, йому аж забавки було. Коли набрав повну торбу, то перш, ніж злізти, сидів на гілці, обчищав зеленувату шкуру, варязьким ножем розколупував шкаралущу і виймав солодкувате зерня. Верхня соковита шкаралупа гостро пахла, трохи схоже на запах водоростей. Певно тому й не почув кислий запах сиром’ятної кожі, коли зістрибнув на землю і почав обкручувати крайкою поперек.

Його схопили зразу двоє. Один за ноги, другий за плечі. Той, що стис ноги, затягнув їх широким м’яким ременем. А той, що за плечі вхопив, одну руку відпустив. І тільки