Останній спадок - Андрій Новік

Дев’ятирічного сина підозрюваного Луку Кравця досі не знайдено, є ймовірність, що батько утримує дитину в неволі. Також досі нічого не відомо про долю Марка Яремчука, який перебував в автомобілі разом із підозрюваним під час скоєння масових убивств у селі Ілів Львівської області.

Після закінчення відео Ґреґор Бойд одразу відкрив нове посилання.

— Не те, не те… напад на голову корпорації Genetic Acceleration… О, глянь. Тебе тут рукою Кремля прозивають. Засланим спецагентом ФСБ.

Чоловіки грубо заіржали. З мене ліпили ворога народу, міжнародного вбивцю, терориста.

— Ого, — знову сказав американець, клацнувши на ще одне коротке відео.

На повний екран розтягнулося широке, розгодоване обличчя президента України. Ледь не ридаючи й насилу стримуючи гіркі сльози, він звертався до українського народу, висловлюючи підтримку рідним загиблих у селі Ілів і на сході країни під час бойових дій АТО. Президент обіцяв швидку та надійну роботу організованих оперативних груп у пошуках винних.

Не дослухавши, Ґреґор Бойд під підбадьорливі оплески Г’юза перемкнувся на ще одне коротке відео. Вони забавлялися! Цього разу в невеликому прямокутнику проступила маленька студія телеканалу «НТА». Більшість простору в ній займав білий пластмасовий стіл, за яким сиділо двоє ведучих — огрядний молодий чоловік у дешевому, проте доволі елегантному костюмі й жінка років тридцяти п’яти в синій сукні на довгий рукав — і троє гостей. Серед останніх я зауважив знайоме обличчя молодого чоловіка з дрібною щетиною й акуратно зачесаним набік волоссям — Юрія Мишкевича, викладача моєї кафедри та компаньйона зі святкування в караоке-барі. Відео виявилося обрізаною версією передачі, що містила лише коментар Юрія.

Першою заговорила жінка в синій сукні:

— Пане Мишкевич, ви працювали з Далібором Кравцем, людиною, яку зараз підозрюють у скоєнні вбивста близько тридцяти п’яти осіб. Яке було ваше враження від першої зустрічі з цим чоловіком? Чи спостерегли ви в ньому характерні риси маніяка? Чи, може, він поводився стримано й обачно?

— Скажу відверто, — почав Юрій, невдало приховуючи задоволення від уваги телекамер, — я відразу зрозумів, що з тим чоловіком щось не гаразд. Ми всі знали про заворушення за його участю в Криму (про це гули всі масмедіа), але лише я сприйняв цю інформацію серйозно та з осторогою поставився до нового знайомого. Спершу Кравець намагався вдавати такого собі миролюбивого добряка. Я вже майже погодився, що припустився помилки стосовно нього, спробував заприятелювати з ним, влити його в колектив, так би мовити, однак моє серце відчувало щось гидке в цій людині. Я протестував проти нього, і однієї миті Кравець, відвівши мене вбік, узявся погрожувати, що, коли я продовжуватиму тиснути на нього, він приріже мене та мою сім’ю. Попри все, йому дали змогу працювати зі студентами, за що поплатився бідний Максим Підгірський. Він був першим, хто потрапив під якийсь гіпнотичний вплив цього виродка…

— Вируби це божевілля! — гаркнув я Бойдові, з відразою відвертаючись від комп’ютера.

Побуряковівши від обурення, я схопив зі столу майже повну пляшку коньяку й великими стрибками збіг сходами до своєї кімнати нагорі.

11

Вашинґтон, США. 12 вересня, 2015 рік

— Не спиться?

Від нього линув солодкавий запах гелю після гоління, яким зазвичай користуються чоловіки його віку. Уперше вловивши на прохідній, як пахне Майк Шаффілд, Аманда Ворд заприсяглася, що більше ніколи не дозволить собі проходити надто близько від нього, щоб не піддатися впливу одурманливого аромату цього чоловіка. Тепер, коли Майк лежав оголений у її ліжку, жінка п’яніла, шаленіючи від кожного сантиметра його темного, як ебенове дерево, тіла.

— Як завжди, — пробурмотіла вона й, повернувшись набік, завмерла спиною до Майка.

Шовкова сорочка — єдине, що було на ній тієї ночі, — сповзла, відкриваючи плавну лінію лівого плеча. Чоловік, спершись на лікоть, схилився над жінкою та поцілував її в шию. Дрібна щетина лоскотала, і, мабуть, Аманда почала б, сміючись, вивертатися, але не тепер, коли в голові набридливим роєм гудуть неспокійні думки. Вона стояла перед вибором, який так чи так знищить її.

— Я знаю, у чому річ, — прошепотів Майк, притискаючись грудьми до її спини.

— Знаєш?

— Лякаєшся такого великого…

— Припини. — Аманда штовхнула його на спину, але голосно розсміялась і знову відвернулась, обійнявши подушку.

— Що? — наче не розуміючи своєї провини, проскиглив Майк.

Аманда заледве стримувалась, аби не розреготатися. З Майком Шаффілдом вона могла поводитися відкрито, бути собою, та тепер навіть жарти цього чоловіка зі спокусливим торсом не заспокоювали її. Так, тепер вона була певна того, що мусить робити.

Майк розвернув за плече Аманду до себе та припав пристрасним поцілунком. Жінка не пручалася. «Зрештою, — подумала, — які б проблеми не чекали на мене за порогом цього дому, вони можуть зачекати до ранку». Перекинувши Майка на спину, Аманда сіла на нього верхи й почала цілувати його щоки, брови, шию та губи. Відчувши стегном збудження чоловіка, вона повністю віддалася на волю його рук, що стискали, м’яли й легенько пестили її плоть.

— І це наш грізний титан, перед яким тремтять жіночі колінця? — Аманда дражнила чоловіка глузливими нотками в голосі.

— О-о-о, гляньте на цю жартівницю! Приготуйся, бо завтра ти на своїх колінцях не те що стояти — лежати не зможеш.

12

Львів, Україна. 14 вересня, 2015 рік

Коли ноги затерпли, він перекинув їх зі столу на сусіднє крісло й узявся розминати стопи круговими рухами, як на уроках фізкультури. Піддавшись іще одній короткочасній хвилі самолюбування, Юрій увімкнув на ноутбуці запис уранішньої телепередачі на «НТА». Очі ковзнули нижче, на цифру кількості переглядів, яка сягала понад 3570.

«Непогано як за півдня, хех», — усмішка стала ще ширшою, і чоловік відкинувся на кріслі, заклавши руки за голову.

Нараз за масивними дерев’яними дверима зчинився гамір. До вух долітали сердиті голоси, якісь вигуки та звуки сварки. За мить підлога завібрувала від чиїхось поквапливих кроків. Він перевів погляд на двері.

— Паскуда! — прорвалося крізь шпарини розгніване.

— О Господи… — важко й утомлено видихнув Мишкевич, згортаючи контрольну роботу якогось студента.

Двері кафедри розчахнулися, і до приміщення вихором влетіла молода жінка з перекошеним люттю обличчям.

— Ти!

Ірина спрямувала тендітний вказівний палець у самовдоволене обличчя колеги. Той у відповідь, абсолютно не знітившись, набув поважного вигляду та з погордою кинув:

— Я.

— Ти…

Жінка затиналася, важко добираючи слова зі збуреної гнівом мішанини в голові. Голос зірвався, а з рота випорснули краплини слини, залишивши на коричневій підлозі маленькі темні плями. Юрій вирішив не нагнітати й помовчати, доки жінка не збереться з думками.

— Гівно! — урешті видала Ірина. Неслухняне пасмо