Зірки Егера - Геза Гардоні

Мекчеї знизав плечима.

— Уб'єш? А якщо дівчина покохала його?

— Вона його не кохає.

— Ти гадаєш, її примушують?

— Я певен цього!

— Вона дала тобі обіцянку?

— Ми заручені з нею ще з дитинства.

— В такому разі,— Мекчеї сперся на лікоть,— якщо нам і пощастить щось зробити, то не візьмемо ж ми її з собою? А що коли вони вже встигли заприятелювати?

— Як ти можеш подумати про таке? — спалахнув Гергей.

Мекчеї хитнув головою.

— Ви листуєтесь?

— Як це ми могли б листуватися? Хіба я маю слугу, якого міг би ганяти сюди-туди.

Мекчеї пересмикнув плечима.

На ганку зачулися чиїсь швидкі кроки.

Янчі Терек підскочив до дверей і тихенько повернув ключа.

За мить хтось натиснув на клямку.

Янчі притиснув палець до губів.

Стукав молодший братик, а Янчі не хотів, щоб він знав про їхні наміри.

Королева перезимувала в Дялу, там її і застала весна.

Вже на третій день Гергей і Мекчеї були в Дялу. Янчі Терек мав виїхати пізніше, щоб матінка, бува, не здогадалася про їхню змову. Дружині Терека було відомо тільки, що Гергей і Мекчеї відбули у військо короля Фердінанда і що літо проведуть там. До дня святого Деметра Гергей мав повернутися додому.

Проте на той час юнаки вже встигли про все домовитися. Вони зійшлися на тому, ідо спочатку Гергей мусить вивідати, чи любить Ева Фюр'єша. Якщо любить, Гергею не лишається нічого іншого, як попрощатися зі своїми мріями. Якщо ж вона не любить жениха, Гергей зникне, а Мекчеї таке влаштує Фюр'єшеві, що жодна дівчина в Ердеї не захоче вийти за нього.

Коли ж вони владнають усі свої справи у Дялу, то завітають у замок Гуняді й звідти вже втрьох вирушать у Константинополь.

До кордону поїдуть верхи. Янчі лишить при собі гроші, призначені для ремонту замку Гуняді і, крім того, добуде ще скільки зможе. Адже гроші знадобляться для звільнення Балінта Терека. На кордоні вони перевдягнуться або в дервішів, або в торговців, або в жебраків і далі мандруватимуть пішки, щоб не привернути до себе уваги грабіжників і бродячих турецьких загонів. Якщо їхній план звільнення пана Балінта і не вдасться реалізувати повністю, вони мали провести у турецькій столиці два місяці, а можливо, й менше, щоб дружина Терека не переживала за свого сина.

В Дялу юнаки прибули ввечері.

З ними їхав один слуга, якого Мекчеї найняв ще в Дебрецені. Хлопця звали Матяш. Раніше він випасав отари в Хортобадському степу. Тепер він сидів верхи на низенькому турецькому коникові, що його Мекчеї залишив з отих п'яти коней, яких вдалося захопити в бою.

Під'їхавши до першої-ліпшої хати, вони звернулися до якогось хазяїна-румуна й попросились до нього переночувати.

Румун розумів угорську мову, одначе прикинувся здивованим і затряс головою. Затряслась на голові й висока чорна шапка.

— Чи не на весілля приїхали?

— Ясна річ, на весілля.

— Коли на весілля, то чому не зупинилися в палаці?

Юнаки перезирнулися.

— Не можу там зупинятися,— сказав Гергей,— занедужав у дорозі.

Він і справді був блідий, наче хворий.

— У замку може зупинитися тільки мій приятель,— проводив він далі.— Я заплачу тобі за нічліг, якщо у тебе є вільна світлиця.

При слові «заплачу» з обличчя румуна зникло подивування, і він послужливо відчинив ворота перед вершниками.

— Ми ще не спізнилися на весілля? — запитав у нього Мекчеї.

— Як так «спізнилися», паничі! Хіба ви не знаєте, що весілля відбудеться післязавтра.

Коли юнаки залишилися в кімнаті самі, Гергей глянув на Мекчеї і похнюпив голову.

— Спізнилися!

Мекчеї стояв біля вікна й розглядав кущі бузку, що починали розпускатися.

— Нам краще поїхати звідси,— сказав він пригнічено.— Однією мрією менше, одним випробуванням більше.

Гергей підхопився.

— Ні! Так легко від свого щастя я не відступлюся. Один день