Зірки Егера - Геза Гардоні
— А якось інакше визволити його звідти не можна? — запитав Мекчеї.
Добо усміхнувся.
— З Семибаштового замку? Ти ще ніколи не чув, брате, про Семибаштовий замок?
— Чув. Але я знаю й те, що на світі немає нічого неможливого, якщо чогось дуже захотіти.
— Любий Мекчеї,— мовила господиня,— та хіба ви думаєте, що мій господар і його осиротіла родина цього не дуже хочуть? Чи я вже не зверталася до королеви, до впливових друзів, до будайського паші? Чи я не повзала на колінах до короля Фердінанда? Я навіть не наважилася про це писати моєму бідолашному чоловікові...
Слова нещасної жінки змішалися з риданнями, і всі замовкли, скорботно дивлячись на неї.
Господиня витерла сльози і звернулася до Тіноді:
— Шебеку,— сказала вона, вимушено усміхаючись,— невже ми частуватимемо друзів нашого дому тільки сльозами? Візьміть-но лютню і заспівайте нам отих пісень, що їх любив слухати мій чоловік... А ми заплющимо очі й уявлятимемо собі, що він сидить тут разом з нами.
Вже три роки в цьому замку не звучала лютня Тіноді. Хлопчики зраділи особливо, їм дуже хотілося почути спів дядька Шебека.
Дяк вийшов у сусідню кімнату і приніс звідти інструмент, схожий на гітару.
Він проспівав речитативом історію жінки на ім'я Юдіф[41], виводячи мелодію на струнах лютні.
Ця пісня втішала. Всі зрозуміли, що Олоферн, про якого співалося в пісні, то сам султан. Але де ж та красуня Юдіф, що зітне йому голову?
Коли Тіноді доспівав до середини пісні, мелодія під його пальцями враз змінилася, і він затягнув глибоким, м'яким голосом іншу:
Угорщина сьогодні плаче від біди. Тут замість радості жалоби чорний сон. Красу сплюндровано, розкрадено скарби, Мужів достойних вороги взяли в полон.Присутніх за столом пойняв болісний щем. У Добо теж виступили сльози на очах.
— Я можу продовжувати? — нерішуче запитав Тіноді.
Господиня кивнула головою.
Тіноді проспівав про те, як турки заманили в пастку пана Балінта, як повели його, закутого в кайдани, спочатку в Нандорфехервар, а потім у Константинополь. Під кінець пісні Тіноді вже не співав, а тільки скорботно шепотів:
А тут твоя дружина й діток двоє За тебе моляться, за тебе сльози ллють. Гірке сирітство точить їх журбою, Краси очам не бачить, серцю не відчуть! Біль і ганьба наруг — для вірних твоїх слуг. Не бачиш нині ти соратників своїх — Пропав товариш бойовий, блукає друг. Та лиш ти з'явишся — одразу стрінеш їх!Тепер уже і сам лютник залився сльозами. Адже й він був тепер нещасним блукачем, який найбільше оплакував свого господаря.
Діти, ридаючи, притулилися до матері. Вона притиснула їх до себе. Тіноді кинув лютню і припав головою до столу. Так минуло кілька хвилин у сумному мовчанні, потім заговорив Добо. Голос його звучав глухо й зажурено:
— Чому я не вільна людина?! Якби це забрало й рік мого життя, я все ж дістався б до цього міста, принаймні сам глянув би, чи насправді така страшна й неприступна ота в'язниця.
Мекчеї зірвався на ноги й крикнув:
— Я людина вільна! Клянуся всемогутнім богом, я поїду туди! Неодмінно поїду! І якщо мені пощастить, то я визволю Балінта Терека хоча б ціною свого життя!
Підвівся і Гергей:
— Я поїду з тобою! Я всюди буду з тобою, яка б небезпека не чатувала на нас, я ладен усе перетерпіти заради свого господаря, свого батька!
— Матусю,— мовив вражений цією сценою Янош Терек,— чи можу я залишатися вдома, якщо знайшлася людина, готова поїхати визволяти