Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс
Це, як уже мовилося, чутка № 1 — про те, що цар інкогніто інспектував тих, хто під Москвою мав зустрічати царицю й прискіпливо оглядав приготовлені для неї шатра, місця для урочистої зустрічі, охоронців і слуг...
Чутка № 2 — це та, що він буцімто вночі — теж, звісно, інкогніто — провідав царицю в одному з тих шатер, як вона ночувала перед в’їздом до Москви, і теж лишився... гм-гм... задоволеним. Але яка з цих чуток правдива, билиця, а не поговір, не якийсь там апокриф, — хто тепер підтвердить.
Одне можна сказати (давнє і мудре): диму без вогню не буває... Щось таки... гм-гм... «горіло», коли по Москві поповзли такі чутки. Та й шила, як відомо, в мішку не втаїш.
Але ж існує ще й третя чутка — чутка № 3 — про ті події.
Буцімто коли боярин і довірена особа царя Петро Басманов зустрів на під’їзді до Москви царицю Марину з почтом і супроводжував її (на чолі знатних бояр та дворян) до Москва-ріки, де був наведений — уже згадуваний тут — «дивовижний міст» без опор, а тільки підвішений на канатах, то там нібито був і сам... цар. Буцімто вулицями у дві шеренги стояли все ті ж «пристойно зодягнені» вершники, серед яких — все та ж чутка № 3 — на якійсь вулиці, чи вже при в’їзді до Кремля, — і був присутній цар Дмитрій — звісно, інкогніто. Для цього вбраний як «простий дворянин».
Вважається, що Марина, зарані і старанно дотримуючись всіх канонів, готувала себе до того дня, коли вона приїде до Москви і зустрінеться зі своїм повінчаним подружжям. Та заодно готувалася й до зустрічі зі своїми новими підданими; а для цього моменту треба було мати чисту, відкриту душу — без гріхів, без дратувань і, не доведи Господи, недобрих задумів. Вона мала бути чистою, як безгрішна дитина. А тому істинній християнці треба було висповідатися і причаститися, себто прилучитися до Святих Тайн.
Приступаючи до Тайн, людина спершу має поститися кілька днів, а відвідуючи церковні служби, згадувати свої гріхи, сумувати і молити Господа про помилування її. А вже тоді йти до священика, який здійснює сповідь біля аналою, на якому лежить хрест і Євангеліє, та каятись у гріхах.
Ось тут така людина має бути як ніколи щирою, правдивою і відвертою — без цього вона на може долучитися до Святих Тайн. Отець, бачачи щиросердечне покаяння, покладає вінець єпитрахилі на схилену голову того, хто кається, і читає відпускну молитву, прощаючи гріхи від імені Самого Ісуса Христа та осіняючи її хресним знаменням.
Поцілувавши хрест, відходить із заспокоєним сумлінням і благає Господа сподобити його причастя своїх Тайн. Після цього він підходить до святої чаші і причащається святих Тайн, споживаючи у вигляді хліба і вина істинне тіло Христове й істинну кров Христову.
Після причастя читаються ще подячні молитви.
Звичайно, в похідних умовах цей ритуал був дещо простішим. Рано-вранці Марина запросила до себе отця Каспара Савицького і вперше висповідалась у нього і причастилася — за всіма канонами. І відчула таку легкість на душі, ясність і чистоту в тілі і помислах, що, зворушена і подивована тим новим для неї станом, аж заплакала. І сльози її були радісні, ті сльози, що очищують душу. Відчувала: віднині душа її чиста й відкрита, помисли її благі й добрі, і вся вона аж світилася тихою радістю й умиротворенням. Все. Віднині вона вручала себе долі і готова була до майбутніх випробувань, відчуваючи, що вони будуть нелегкими. Але чим вони будуть тяжкішими, тим з більшим достоїнством вона їх зустріне.
Отець Савицький, благословивши Марину, лагідно, але настирливо просив її впливати на московського царя, аби він виконав свої обіцянки, дані королю Сигізмунду ще під час свого перебування в Речі Посполитій, і пообіцяв і в майбутньому допомагати своїй духовній дочці, — якщо, звичайно ж, цариця в майбутньому дасть йому можливість бувати у неї в Кремлівському палаці...
А закінчив своє напучення притчею про святого Христофора, під чиїм омофором і рухався її весільний поїзд:
— Це трапилося давним-давно, коли Христофор — до речі, його ім’я тоді було Репрев, що з грецької перекладається як «пригноблений», «осуджений» і взагалі «поганий», — ще не спізнав істинної віри, віри Господа нашого. Він був тоді поганином, язичником. І шукав собі могутнього володаря, якому й бажав служити. От пішов він на службу до царя, думаючи, що цар наймогутніший. Але швидко виявилося: цар теж боїться. І боїться Сатани. Покинув він царський двір і запропонував свої послуги Сатані. Але швидко виявилося, що й Сатана не всемогутній, адже тремтить, як побачить хрест... І тоді він пішов на пошуки такої великої сили, більшої за яку вже й бути не могло. І знайшов таку силу — силу вчення Христа. Але щось і тут його ще непокоїло. Зустрівшись з убогим пустельником, він звернувся до нього із запитанням, що його хвилювало: «Де Христос?» — «Всюди», — відповів старець. «А як же мені служити Йому?» Пустельник і відповів: «Молись і трудись»... Сей заповіт святий Христофор і нам заповів: Господь усюди, а тому — молись і трудись... Бог, кажу, всюди, і своїми молитвами
