Марина — цариця московська - Валентин Лукіч Чемеріс
У 1366 році літописці записали, що молодий князь Дмитрій Іванович (пізніше, після відомої перемоги на Куликовому полі, він стане Донським) зі своїм двоюрідним братом і союзником Володимиром Андрійовичем «и со всеми бояры старейшими сдумаша ставити город камен Москву, да еже усмыслиша, то и сотвориша. Toe же зимы повезоша камение к городу...».
Загалом довжина стін Кремля досягла двох тисяч метрів, було споруджено дев’ять башт, в тім числі п’ять проїзних з воротами. В бік сучасної Красної площі вели три проїзні башти, до берега Неглінної вели Боровицькі і Троїцькі ворота. Від останніх через Неглінку був перекинутий перший в Москві кам’яний міст. Величезну за тим часом кам’яну фортецю, на спорудженні якої трудилися дві тисячі чоловік та ще й пригнані навколишні селяни з кіньми, спорудили всього лише за рік.
І тоді ж на її стінах з’явилися гармати. А з’явившись — «заговорили» — Кремль за свою історію витримав не один штурм.
Звідтоді, як виникла Москва камен, її і стали звати білокам’яною.
І пролягли від Москви на всі сторони світу дороги — на захід вела Волоколамська. Сходилися дороги в центрі міста, утворюючи перші радіальні вулиці, що вели від Кремля на виїзд з Москви. І головною була Велика вулиця (нею і в’їжджатиме до Білокам’яної цариця Марина Юріївна).
Новий Кремль, ще більший, буде споруджено у 1485—1495 роках і разом з системою оборони та ровом — глибиною від 8 до 12 метрів (дво-триповерховий дім!) і шириною зверху до 35 метрів — завершать у 1516 році італійські майстри. Коли у 1525 році з Москви буде послано до Римського Папи посла, то з його слів запишуть, що Москва — «це — найславніший із усіх городів Московії, як по своєму розташуванню... так і... з-за зручного розташування рік, багатства помешкань і гучної відомості своєї як вельми укріпленої фортеці». Міські будівлі тяглися довжиною тільки берегом Москва-ріки на п’ять миль. Будинки загалом дерев’яні, але вони просторі, великі і не занадто низькі. Колоди величезні привозилися для них з Герцінського лісу. Майже всі будинки мають при собі окремі сади, як для користування овочами, так і для задоволення, від чого рідко який город є таким великим по своїй окружності. В кожному кварталі є окрема церква, а на видному місці знаходиться храм на честь Богородиці Діви... У головній частині града впадає в ріку Москву річка Неглінна, яка рухає зернові млини. При впадінні ця річка утворює півострів, на краю якого споруджена мистецтвом і талантом зодчих дивовижно красива фортеця з баштами і бійницями... Майже третина міста омивається двома річками, раніше була оточена широким ровом, наповненим водою, що її провели із тих же річок...»
На кресленнях кінця ХVI ст. Москва вже має чотири фортеці, звані «городами»: Кремль, Китай-город, Білий город і Скородом. Того століття російська столиця переживала бурхливий розквіт, розширювався її феодальний центр — Кремль, на Верхньому посаді почали селитися бояри і дворяни, а ті ремісники, що їх витіснювали з центру, засновували нові слободи за Неглінною та Яузою і за самою Москва-рікою.
Був значно зміцнений Великий посад. Спершу його оточували звичайні для Давньої Русі дерев’яні зруби — плетиво з тонкого лісу й хмизу, засипане утрамбованою землею, що їх називали «кита» (від цього й виникла назва нової фортеці — Китай-город). Але довго Великий посад та інші посади, що швидко росли, залишалися неукріпленими. В кінці ХVI ст. й було зведено два нові пояси оборонних укріплень — другий і замкнув у своє кільце увесь тодішній град. У новій фортеці стіни, що тяглися лівим берегом Москва-ріки на дев’ять кілометрів і серпом оточили Кремль та Китай-город, стали зватися Білим городом, або — Цар-городом. У стіні було 29 башт, а з зовнішнього боку стіну огинав рів, наповнений водою з річок Чортория та Сівки. Будівництвом стін і башт Білого города, що тривало з 1584-го по 1591 рік, керував московський майстер-городник Федір Савельєв, на прізвисько Кінь. Той Кінь, який і у Смоленську збудував фортецю.
Оскільки орди кримського хана Кази-Гірея часто налітали на Москву жахливою віхолою, було в році 1591-му споруджено ще одну лінію укріплень, що охоплювала вже всю територію Москви на обох берегах Москва-ріки. Це була дерев’яно-земляна фортеця, що тяглася на 15 кілометрів. Із зовнішнього боку вирили рів та збудували 50 башт, 34 з яких — проїзні. Ця фортеця і була названа Білим городом.
Ось такою була Москва — величезне місто-фортеця з кількома ярусами оборони, добре захищене і зміцнене, коли в ньому з’явилася Марина Мнішек, місто, про яке вже тоді говорили, що воно (Москва) «удвічі більше Праги», «більше тосканської Флоренції», «більше Лондона»...
У ХIV ст. вже були второвані торгові шляхи від Москви на всі сторони світу — на північ у Двінську землю і на Печору (цей шлях був настільки безпечним, що саме ним втікали з Москви жони і діти московських князів, ховаючись від татарського нашестя). Торгові шляхи, що вели на Захід, зокрема у Велике князівство Литовське і Польщу, тоді йшли через Смоленськ. Щоправда, це був незручний шлях. Дорога тяглася через ліси, прямо по пеньках та корчах недавно зрубаних дерев, перетинала численні болота, що іноді тяглися на кілометри і не завжди були покриті мостами й гатками. Іноземні мандрівники постійно скаржилися на труднощі шляху. Один з них від Смоленська до Москви нарахував на дорозі 533 не завжди справні й надійні мости!
Дорога влітку була вельми тяжкою і повільною. Взимку, коли сніг
