Безмірна залежність - Лола Астра
Я вважала, що у нас все налагодиться і проясниться, коли ми зустрінемося. Я гадала, що все, що відбувається, — це лише непорозуміння, що зустріч все змінить і розставить по місцях. Але я втомилася від того, що тебе немає на зв'язку тоді, коли ти мені потрібен.
Неможливо ображатися на людину, яка подарувала мені стільки радості, світла, надій. Нехай все марно, нехай немає майбутнього, але я була такою щасливою, такою живою. Наша любов була перемогою над усім світом, тому що ніхто так любити не вмів.
Я кохаю того Іллю, якого знаю.
Я пам'ятаю наше перше спілкування по відео. Це був кінець квітня або вже травень? У вас була страшна злива, і ти прийшов втомлений з роботи. Ти подивився на мене, поправив кепку і якось так невпевнено сказав: «Ну, ось він я». Мені здалося чи ти тоді хвилювався? Саме тому приблизно через годину-півтори я написала, як рада була тебе побачити, і ти мені після цього зателефонував. Якось все просто і легко у нас виходило. Все було взаємно. А потім… Чому ти не сказав мені, що я роблю щось не так? Або, може, ти сам злякався того, наскільки близькими ми стали одне одному? Адже ти ділився зі мною тим, як втомився на роботі, а влітку навіть не відповідав на питання про те, як минув твій день. Ти закрив свій реальний світ від мене, окреслив межі. І чим сильніше ти наводив кордони, тим більш знервованою і підозріливою я ставала. Сам поміркуй: в квітні я не була впевнена в твоїй симпатії і писала тобі купу слізних повідомлень, але ти запевнив мене, що все добре, я відчула це, і весь травень ми провели чудово; а потім ти почав відгороджуватися від мене, зникати, немов намагався встановити контроль над ситуацією. А краще б ми жили поривами і насолоджувалися нашими новими почуттями, аніж думали, хто кого повинен підім'яти під себе.
Правда одна — ти не хочеш бути зі мною, інакше все було б по-іншому. У глибині душі я все ще сподіваюся, що одного дня в твоєму серці щось стрепенеться, і ти захочеш реальності. Кожного разу, коли ти повертаєшся, я думаю, що тепер все буде інакше, але історія повторюється раз за разом. І справа не в Олені, справа в твоїй нелюбові до мене.
Я злюся на себе за свою слабкість, за те, що не можу бути холоднокровною. Але, можливо, справа не тільки в мені. Ти біжиш, Ілля, біжиш від любові. Ти красиво говориш, ти можеш навіть щиро вважати, що це я винна, що я тисну на тебе, але скільки місяців, років я ще повинна чекати? Коли я стану гідною твоєї уваги, твого кохання? Ні, я не вірю, що я тобі абсолютно байдужа. Я ж дівчинка твоєї мрії. Але ти злякався. Чому? Злякався, що наше спілкування не має майбутнього, що ти не зможеш нічого мені дати, що ми ніколи не зможемо жити разом? Чому ти відмовляєшся від свого щастя? Хіба ми не були б щасливі в твоїй маленькій кімнатці? Були б, але за умови абсолютної любові і щирості. Але ми навіть не зустрілися, щоб зрозуміти, хто ми одне одному насправді.
Не будемо одне одного обманювати — чоловік, коли він закоханий, готовий усе подолати заради коханої жінки. Я так хочу, щоб дні з тобою стали найкращими в моєму житті, я так хочу відчути твоє тепло, відчути твоє тіло, твої губи, твої руки на собі… Чому? Я не припиняю питати себе! Чому ми не разом, Ілля? Чому на мене справжню у тебе немає часу?
Я до сих пір вірю, що мій Ілля (той самий, вигаданий мною Ілля), читаючи це, відчує хвилювання десь там, в місці сонячного сплетіння, і серце його заб'ється частіше. І раптом крила виростуть за його спиною, і він відчує — це воно. Він — мій Ілля — зателефонує мені і вперше розповість всю правду. Або напише. Ні, він не зобов'язаний мене кохати, але це той Ілля, який завжди в першу чергу був моїм другом. Це той Ілля, який заради коханої міг гори звернути. Цей Ілля принциповий, справедливий, чесний, шанує традиції. Це той Ілля, який став хресним свого племінника. Таким я його знаю і відчуваю.
Я не буду тобі більше нагадувати про зустріч, просити, ображатися. Але і чекати вічно я не можу. Ми знаємо одне одного близько трьох років, здається, це достатній термін, аби визначитися, чи потрібно нам це надалі.
Мені страшно тобі писати все це. Я боюся тебе розізлити, викликати агресію. Чому так вийшло, що я почала тебе боятися? У чому ми припустилися помилки? Мені здається, що у відповідь я отримаю купу звинувачень, які розіб'ють мені серце. Мені страшно, тому що я не можу повірити в те, що могла так сильно в тобі помилитися. Я не помилилася, не може такого бути, тому я зі спокійною душею відправляю тобі цього листа.
Як ми раніше жили, не знаючи одне одного? Як ми будемо жити надалі не разом? Це диво — наша зустріч. Таке диво відбувається тільки раз в житті.
Я кохаю тебе, Ілля і бажаю тобі щастя. Ти найкращий чоловік у світі. Ілля, відчуй мене серцем!»
Залишалося чекати, коли Ілля прочитає лист. Мій план був такий — я чекаю, коли він вийде на зв'язок, запитую про майбутню зустріч, ми визначаємось з датою, а якщо він так нічого не вирішить, я додам його в чорний список.
Очікування мене з'їдало, і я вирішила поділитися своїми переживаннями з тіткою.
«Невже ти знову потрапила в його павутиння?» — запитала вона після моїх зізнань.
«Так, але я намагаюся вирватися».
«Ти не вирвешся. Ти знову в руках маніпулятора. А потрібно бігти. Заблокуй його зараз».
«Ні, не можу. Мене з'їсть почуття провини».
