Тягар пристрастей людських - Сомерсет Вільям Моем

— Коли ви тут нікого не знали, то радо зі мною мирилися, — кинула вона з гіркотою, — а щойно завели собі інших друзів, викинули мене, наче стару рукавичку. — Дівчина вдоволено повторила банальну метафору: — Наче стару рукавичку. Гаразд, мені байдуже, але я не збираюся дозволяти обдурити себе ще раз.

У її словах була дещиця правди, і вони розізлили Філіпа достатньо, аби він бовкнув перше, що спало на думку:

— Хай йому грець, я попросив у вас поради лише тому, що бачив, як вам це подобається.

Дівчина задихнулася і несподівано кинула на нього погляд, повний страждання. Потім по її щоках збігли дві сльози. Фанні Прайс виглядала жалюгідно і смішно. Філіп і гадки не мав, що мала б означати ця зміна в її поведінці, і повернувся до роботи. Він почувався незручно й мучився від докорів сумління, але не збирався підійти й вибачитися, оскільки боявся, що дівчина скористається нагодою й накинеться на нього зі своїми грубощами. Два чи три тижні вони не розмовляли, і, переживши дискомфорт від того, що вона його не помічає, Філіп навіть відчув полегшення, що звільнився з лещат такої непростої дружби. Він навіть трохи знітився, що дозволяв їй розмовляти з собою тоном господаря. Міс Прайс була надзвичайною жінкою. Вона щодня з’являлася у студії о восьмій ранку й була готова братися до роботи, щойно натурниця займе своє місце. Працювала вона, не відволікаючись, ні з ким не розмовляючи і годинами змагаючись із тими труднощами, які не могла побороти. Так продовжувалося, поки годинник не вибивав дванадцяту. Її праця була безнадійною. Міс Прайс не змогла наблизитися навіть до того середнього рівня, якого здебільшого досягає молодь після кількох місяців навчання. Щодня вона вдягала одну й ту саму бридку коричневу сукню із вчорашнім засохлим брудом на прузі та старими дірками, які Філіп помітив, побачивши її вперше.

Проте одного дня Фанні підійшла до Філіпа і, шаріючись, запитала, чи не могли б вони поговорити після занять.

— Звичайно, скільки захочете, — усміхнувся їй Філіп. — Я чекатиму на вас о дванадцятій.

Коли ранкові заняття завершилися, він підійшов до дівчини.

— Чи не проти ви трохи прогулятися зі мною, — запитала вона, знічено відводячи погляд.

— Авжеж, прогуляюся.

Кілька хвилин вони йшли мовчки.

— Пам’ятаєте, що ви мені тоді сказали? — раптом поцікавилася дівчина.

— Ой, послухайте, не варто починати сварку, — попросив Філіп. — Воно справді того не варте.

Фанні Прайс рвучко й судомно ковтнула повітря.

— Я не хочу сваритися з вами. Ви — єдиний мій друг у Парижі. Мені здавалося, що я вам подобаюся. Відчувала, що між нами щось є. Мене приваблювала… ну, ви знаєте… ваша клишоногість.

Філіп почервонів та інстинктивно спробував менше кульгати. Йому не подобалося, коли хтось згадував про його ваду, але він розумів, що мала на увазі Фанні. Вона була непривабливою, навіть огидною, і завдяки його неповноцінності між ними виникла така-сяка симпатія. Хлопець розгнівався, але змусив себе промовчати.

— Ви сказали, що просили моєї поради лише для того, щоби зробити мені приємність. Вам не здається, що в мене нічого не виходить, коли я малюю?

— Я бачив лише ваші малюнки на заняттях. Страшенно важко оцінити талант, подивившись тільки на них.

— Я подумала, можливо, ви не відмовитеся піти й подивитися на інші мої роботи. Я ніколи нікого не просила про це. Мені буде приємно, якщо ви погодитеся.

— Страшенно люб’язно з вашого боку. Я залюбки подивлюся на них.

— Я живу неподалік, — сказала дівчина так, наче вибачалася. — Вам знадобиться менше ніж десять хвилин.

— О, не переймайтеся, все гаразд, — заспокоїв Кері.

Вони пішли бульваром, повернули на одну бічну вуличку, а потім на другу — ще вбогішу, з дешевими крамничками на перших поверхах, й аж тоді зупинилися і взялися поверх за поверхом видряпуватися нагору сходами. Фанні відчинила двері, і вони увійшли до крихітного горища з маленьким віконцем під скошеним дахом. Тут було тісно, а в повітрі пахло пилюкою. Попри страшний холод, вогонь не горів, і не схоже було, що його тут колись розпалюють. Ліжко було неприбране. Меблів у кімнаті було небагато — стілець, комод, який водночас виконував функцію туалетного столика, та дешевий мольберт. Це помешкання виглядало вбогим за будь-яких умов, а сміття та неохайність його господині лише посилювали враження. На камінній полиці серед розкиданих фарб та пензликів стояло горнятко, брудна тарілка і чайник.

— Якщо ви станете ось там, я поставлю їх на стілець, і вам буде їх краще видно.

Дівчина показала Філіпу двадцять невеличких полотен, приблизно вісімнадцять на дванадцять дюймів. Вона по черзі ставила їх на стілець і вдивлялася в обличчя гостя; подивившись на кожну, хлопець кивав.

— Вони вам подобаються, чи не так? — нетерпляче запитала міс Прайс за кілька хвилин.

— Я хочу спочатку подивитися на кожну, — пояснив Філіп, — а потім скажу.

Охоплений панікою, Кері збирався з духом. Він не знав, що сказати. Річ була не в погано намальованих картинах чи фарбах, які наносила рука аматора, позбавленого відчуття кольору; там не було навіть спроби оцінити пропорції, а побудова перспективи видавалася сміховинною. Вони нагадували малюнки п’ятирічної дитини, однак дитяча безпосередність допомагає так-сяк зобразити побачене, а на цих полотнах були тільки вигадки посередньої свідомості, напхом напханої спогадами про посередні картини. Філіп пригадав, що дівчина захоплено розповідала про Моне та імпресіоністів, але її твори наслідували найгірші традиції Королівської академії.

— Ось, — сказала вона нарешті, — ось і все.

Кері казав правду не частіше за інших, але йому було надзвичайно складно озвучити таку відверту навмисну брехню, тож, відповідаючи, хлопець страшенно шарівся:

— Гадаю, більшість картин просто неперевершені.

На нездорових щоках міс Прайс з’явився слабкий рум’янець, і вона легенько всміхнулася.

— Ви ж знаєте, не обов’язково так казати, якщо вам це не здається. Я хочу дізнатися правду.

— Але я справді так думаю.

— І навіть не хочете нічого покритикувати? Тут мусить бути картина, яка подобається вам менше за інші.

Філіп безпомічно роззирнувся. Він побачив пейзаж — типову аматорську картинку: старий міст, будиночок на палях, порослий берег.

— Звичайно, не вдаватиму, що розуміюся на всьому, — пробурмотів хлопець, — але я не впевнений щодо цих пропорцій.

Дівчина залилася густо-червоною фарбою і поспіхом повернула картину до стіни.

— Не знаю, чому вам захотілося полити брудом саме її. Це найкраща з усіх моїх робіт. І я переконана,