Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша) - Ірина Вільде
Увійшла Василиха, і бесіда поміж чоловіками увірвалася. Саме закінчили їсти. Бронкові їжа не лізла в горло, а господар дому з чемності рівнявся на нього.
Василиха, не поцікавившись, не дивуючись, чому страва залишилась на тарілках, позливала недоїдки у цебрик, поскладала миски на припічок, прикрила їх білим платком, зняла з жердки кожушину й замкнула за собою двері без «будьте здорові».
Коли йшла стежкою до воріт, то, висока, ставна, здавалася ще молодою. Загайчик вловив погляд Бронка.
— Адіт, знову побігла до попа. Як, чули-сьте, святіші отці готуються до місії[102] у Вишні… Десь має по сапанню припасти, аби при божій милостині панські лани не осипалися з зерна. Боюся, признамся вам щиро, Завадко, аби ота місія мою жінку з світу не зігнала. Я вам кажу, як позлітається сюди оте монаше гайвороння, то може бути біда!
— Та що ви, Загайчику? Не маєте чим забивати собі голову — та цим? Ми їм з хлопцями дамо таку контрмісію, що самі собі не будуть раді…
— Та правду сказати, Завадко, на хлопців і вся моя надія.
— Осадчук уже приїхав?
— Аякже ж! Був на обіді в попа. Чекає тільки, аби вечерня скінчилася.
— Наші люди знають, що не мають забирати слова на зборах?
— Точно так і буде. Ні один комуніст рота не відчинить. Зате кожний підготував такого некомуніста, що дай боже витримати!
— Хлопці повідомлені про мій приїзд?
— Та де, ні! Я переказав Юркові Зарічному, а він вже, самі знаєте. Будьте вибачні, що залишу вас самого. Мушу до пацяти подивитися, бо, адіт, пішла й кинула все лоском. Клопіт, Завадко, з жінкою, а ще гірший — без жінки… І качки десь пішли городами, циганський то народ — ті качки, кажу вам… Але аби вам тут не нудилося, то дам щось почитати. Перегляньте собі… аби бодай побіжне мали поняття, чим наш отець годує свою паству. Тому-то дуже на часі, що ви трохи бібули привезли, бо, то чуєте, вони нас засипають своїми виданнями, — а ми будемо мовчати?
Він поліз на горище і за якусь хвилину (аж дивно, що в того зігнутого в дугу чоловіка така вправність) був знову у хатчині з невеличкою, огорнутою в зелений пакунковий папір книжечкою.
— Адіт, принесла в хату і ховає від мене. Боїться, аби-м не спалив. Точно вам кажу. А я підгледів сховок. Воно, чуєте, Завадко, вже замало їм людей Христом застрашувати, то вони собі й антихриста придумали. Ви то миттю проскочите очима… А я зараз…
Книжечка була з серії видання книг релігійного змісту отців василіан у Жовкві за порядковим номером 203. Так і називалася «Антихрист». Автором її був якийсь професор Франц Шапіро. Переклав на українську мову теж не хто-небудь, а професор Андрій Равицький.
Відколи Кость Філіпчук увійшов у ділові стосунки з видавничою фірмою Міська Ковалишина, Бронкові доводилося пропускати крізь машину чимало подібної макулатури. Проте треба віддати належне: ті твори і їх автори, тобто всякі компілятори і прямі плагіатори, не видавали себе за інших, ніж вони є. В цій нечесній грі з малоінтелігентним, довірливим читачем все ж таки була крихітка своєрідної етики: козу ніхто не продавав за корову. Видавнича продукція Міська Ковалишина нагадувала повій, яким не залежало на тому, аби їх вважали за порядних жінок.
І видання василіан у Жовкві не були новиною для Бронка, проте такого нахабного, з дикими претензіями на наукове тлумачення друкованого мотлоху, відверто кажучи, Бронкові ще не доводилося зустрічати.
Прочитавши лише дуже деталізований, на зразок конспекту кожної глави, зміст, Бронко дізнався, що антихрист, як передрікали апостоли і папи, буде людиною, що матиме силу сатани, але не буде самим сатаною. Коли ж антихрист досягне повного мужського віку, він виступить як проповідник. Поскільки цей конкурент Христа матиме вигляд звичайної людини і народиться від звичайної, тільки дуже вродливої і розпусної жінки, то всім віруючим, головно католикам, буде дуже важко встерегтися перед ним. Під виглядом добродія і провідника нових правд він може вдертися в організацію, в установу, в товариство, в сім'ю. Звичайно, він не зміг би накоїти стільки спустошення, якби в нього не було посібників. Першими посібниками антихриста були Антіох Четвертий, Магомет, Наполеон Перший, далі безбожні, письменники і, нарешті, передусім більшовики, які хочуть стерти з лиця землі християнство.
Второвує прихід антихриста на землю ще й шалений розвиток техніки.
Розвеселило Бронка таке місце в книжці:
«Зіпсуття поширюється залізничними шляхами і з скорістю блискавки переноситься телеграфічними і телефонічними дротами та кабелями різних країн світу, й тому не чувана досі комунікація між людьми може тепер накоїти більше лиха за п’ять літ, чим раніше за п'ятдесят».
«Цілком згодний з автором», — зазначив Бронко олівцем на полі брошури.
Дуже багато місця автор брошури приділив найважливішому питанню: коли остаточно зійде антихрист на землю? Різні пророки по-різному (здебільшого дуже туманно) передбачають цю дату. Лише двоє з них визначили її конкретно. Це пастор Ессен, який у своєму науковому, як дізнався Бронко, творі «Коли прийде антихрист» недвозначно говорить, що час антихриста прийде тоді, коли весь світ огорне соціалістична революція: «Бо навіть коли б Росія, Німеччина й колишня Австрія були підготовані до приходу антихриста, то цього ще не вистачило б».
А преподобна слуга божа Бертіна Букійон ще більш точно визначає цю дату: антихрист прийде не у XIX, а в першій половині XX віку. Іншими словами, вже в першій половині нашого століття матимемо всесвітній соціалізм.
«Непогано. Дай боже царство небесне за таке пророцтво преподобній слузі божій Бертіні».
Панування антихриста, як на космічні масштаби, триватиме надзвичайно коротко — всього три з половиною роки. Зате пануватиме він всевладно і всесильно. Матиме, як і Христос, силу творити чуда і теж заведе собі апостолів на зразок Христових.
Одне слово, бідним віруючим буде досить важко зорієнтуватись, чи це прийшов на землю новий месія (на довершення лиха, той лже-Христос може успадкувати вроду своєї матері, хоч і легковажної, але, за твердженням усіх пророків, прегарної жінки), чи антихрист, бо він нічим не відрізнятиметься від звичайних людей.
Бронкові стало цікаво, яким же «мудрим» висновком звершує автор цей свій «науковий» твір. Та шановний професор, сам зміркувавши, що наговорив сім
