Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс
— Ви говорите про доктора Стронга, — суворо урвав його мову містер Вікфілд.
— Звичайно, про доктора Стронга, — відповів інший. — Я називаю його старим доктором; це все одно, ви ж знаєте.
— Я цього не знаю, — відказав містер Вікфілд.
— Гаразд, хай буде доктор Стронг, — погодився молодий чоловік. — Доктор Стронг, здається мені, був тієї ж думки. Але з ваших слів і вчинків я можу зрозуміти, що він змінив свою думку, а тому нічого не лишається сказати, крім одного: що скоріше я заберуся звідси, то краще. Тому я й вирішив повернутись і сказати: що скоріше я заберуся звідси, то краще. Коли треба пірнути у воду, то нема чого баритися на березі.
— Запевняю вас, містере Мелдон, що вам недовго доведеться баритися, — сказав містер Вікфілд.
— Дякую. Дуже вдячний вам. Я не хочу дивитися дарованому коневі в зуби, це неввічливо! Інакше-бо, смію сказати, моя кузина Енні могла б легко влаштувати це на свій розсуд. Гадаю, що Енні треба було б тільки сказати старому докторові.
— Ви маєте на думці, що місіс Стронг могла б тільки сказати своєму чоловікові... Чи так я вас розумію? — спитав містер Вікфілд.
— Саме так, — відказав молодий чоловік, — треба було б тільки сказати, що вона хоче, аби це та інше було зроблено так і так; і воно було б так і так, безперечно!
— А чому це безперечно, містере Мелдон? — спитав містер Вікфілд, спокійно поїдаючи обід.
— А тому, що Енні — чарівна юна дівчина, а старий доктор… тобто, доктор Стронг — у жодному разі не чарівний юний хлопець, — пояснив містер Мелдон, сміючись. — Я не хочу нікого ображати, містере Вікфілд. Я маю тільки на думці, що, мабуть, певна компенсація є цілком природною в такому шлюбі.
— Компенсація для леді, сер? — суворо спитав містер Вікфілд.
— Для леді, сер!
Містер Мелдон зайшовся сміхом. Але помітивши, що містер Вікфілд так само спокійно і байдуже продовжує обідати, і що нема ніякої надії змусити його ворухнути хоч одним м’язом обличчя, молодий чоловік додав:
— А проте я вже сказав, для чого повернувся, і ще раз прошу вибачити мені це вторгнення, тож я дозволю собі забратися геть. Звичайно, я коритимуся вашим вказівкам, зважаючи на те, що справа ця влаштовується тільки між вами і мною й невідома буде нікому, навіть докторові.
— Чи ви вже обідали? — спитав містер Вікфілд, показуючи рукою на стіл.
— Спасибі. Я збираюсь обідати, — сказав містер Мелдон, — з моєю кузиною Енні. Бувайте!
Містер Вікфілд не підвівся з місця і тільки очима задумливо простежив за молодим чоловіком. То був трохи худорлявий джентльмен з гарним обличчям і швидкою мовою — очевидно, впевнений і сміливий. Отак уперше побачив я містера Джека Мелдона, хоч і не сподівався зустрітися з ним так швидко, коли цього ранку чув у доктора розмову про нього.
Пообідавши, ми повернулися до горішньої вітальні, і там знову, з усіма подробицями, повторилося те, що й вчора. Агнес поставила бокали й графини в тому самому кутку, а містер Вікфілд сів випити — і випив чимало. Агнес грала для нього на фортепіано, сиділа біля батька, працювала й розмовляла, зіграла кілька партій у доміно зі мною. Далі вона приготувала чай, а потім, коли я приніс свої книжки, зазирнула до них, при чому я побачив, що вона озброєна чималими знаннями, хоч і вдає, ніби нічого не знає. Вона допомогла мені вчити уроки. Пишучи ці слова, бачу я її в усій спокійній красі й чую її чудовий ніжний голос. Благодійний вплив її на мої почуття і думки починається для мене з цього самого дня. Я люблю маленьку Ем’лі і я не люблю Агнес, — ні, це зовсім інше почуття, — але я знаю, що лагідність, мир та істина перебувають скрізь, де є Агнес. І м’яке світло віконної картини в церкві, що її я бачив давно, завжди осяває цю дівчину і мене, й усе, що навколо неї.
Настав час лягати спати, вона залишила нас самих, я подав руку містерові Вікфілду, збираючись теж іти. Але він зупинив мене й сказав:
— Чи хочете ви залишитися з нами, Тротвуде, або ж перейти в якесь інше місце?
— Залишитися тут, — поспішно відповів я.
— Ви певні, що вам так хочеться?
— Якщо ви нічого не маєте проти! Якщо це можливо!
— Але ж ми тут живемо нудним життям, хлопче, ось чого я боюся, — сказав він.
— Мені тут не нудніше жити, ніж Агнес, сер. Зовсім не нудно!
— Ніж Агнес, — повторив він, поволі підходячи до каміна й спираючись на нього, — ніж Агнес!
Він пив так багато вина цього вечора, що очі його зовсім налилися кров’ю — так принаймні мені здалося. Я помітив це, коли він ще сидів у кутку за круглим столиком. Але тепер зовсім не було видно очей містера Вікфілда, бо він затулив їх рукою.
— Хотів би я знати, — бурмотів він, — чи не набрид я своїй Агнес. Мені ніколи не нудно з нею! Але це зовсім інша річ, зовсім інша річ!
Він говорив сам собі, не звертаючись до мене. Тому я сидів тихо і не втручався.
— Нудний старий будинок, — вів він далі, — і нудне одноманітне життя. Але я не можу жити без неї. Я не можу жити без неї! Іноді приходить до мене, мов привид, думка, що я можу вмерти і залишити її, або що люба моя може вмерти і залишити мене... Цю думку можна потопити тільки в...
Він не закінчив речення, але, підійшовши нерівними кроками до столу, сів на своє колишнє місце, машинально взяв порожній графин, вихилив його і знову підійшов до каміна.
— Коли вже ці журливі думки гнітять мене, поки вона тут, то що станеться зі мною, коли її не буде, — сказав він. — Ні, ні, ні. Я не можу відважитися на розлуку.
Він знову сперся на дошку каміна і глибоко замислився. Я не знав, чи слід мені йти до спальні, чи почекати, поки вій спам'ятається. Нарешті містер Вікфілд схаменувся, обвів очима кімнату, і погляд його зупинився на мені.
— Залишайтеся з нами, Тротвуде, га? — сказав він своїм звичайним тоном, ніби відповідаючи на якесь моє запитання. — Я дуже радий. Ви будете добрим товаришем для нас обох. Це дуже добре, що ви залишитеся з нами. Це добре для мене, добре для Агнес, добре, мабуть, для всіх нас.
— І особливо для мене, сер, — сказав я. — Я дуже радий жити з вами.
— Оце чудовий хлопець! — відповів містер Вікфілд. — Поки вам не надокучить жити з нами, можете лишатися тут.
По цій мові він потиснув мені руку й плеснув мене по спині. Він сказав, що коли після відходу Агнес ввечері мені треба буде робити ще якісь уроки, або якщо мені заманеться почитати книжку для розваги, я завжди можу заходити
