В.І.Н. (Вибору іншого немає) - Валентин Терлецький
«Так, старий, я — Атанас. А ти — отой журналіст, що вирішив написати про Нього статтю?» — чи байкер, чи рок-зірка набив дорогим тютюном свою велику вигнуту люльку, підкурив її спеціальним довгим сірником і випустив у повітря густі клуби сизуватого запашного диму.
«І статтю, і, можливо, цілу книгу, але це — згодом. Розумієте, мене дуже зацікавила Його особистість, Його образ, ця масштабна фігура, яка, мені здається, дійсно гідна цілої книги. А ви, як Його найближчий друг, можете мені в цьому допомогти», — Шульц машинально потягнувся до кишені куртки, в якій все ще лежала недокурена пачка цигарок, але вчасно згадав, що намагається кинути палити, тому стримав себе, і замість цього дістав свій диктофон і блокнот з ручкою.
«Добре. Так що все-таки тебе цікавить найбільше?», — цілком серйозно спитав Атанас.
«Усе. Мене цікавить все. Але, по-перше, скажіть, чому ви призначили зустріч саме тут?»
Атанас широко усміхнувся і обвів поглядом приміщення бару, по якому хмарами плавав густий цигарковий дим, за столами лунали гучні крики відвідувачів, а за одним навіть починалася сварка. Витягнувши з рота люльку, якою він постійно попихкував, Атанас сказав:
«Розумієш, Він не любив різних гламурних ресторанів і кафе, хоча мав можливість бувати і в таких закладах. Оскільки по роботі Він часто обертався поміж різного роду багатіїв та олігархів, Його також постійно запрошували до так званого вищого світу, але насправді Він його ненавидів і намагався оминати. Хоча, правду кажучи, інколи все ж бував почесним гостем на різних гламурних вечірках, тусе і сейшняках. Можливо, Він ходив туди заради нових вражень, а, можливо, аби потім посміятися з усіх цих піжонів. Але, здебільшого, Він віддавав перевагу спілкуванню з такими ось покидьками і невдахами, так би мовити — з простим народом», — Атанас жестом показав журналісту на відвідувачів бару, — «Це може здатися дивним, але Він навіть пив із різними бродягами і безпритульними у найпаскудніших шалманах — деколи просиджував там цілими днями, спілкувався зі звичайними мужиками, роботягами, пенсіонерами і навіть з блатними та бандитами. Водив дружбу, якщо це можна так назвати, з багатьма незрозумілими і підозрілими персонажами. Ми з друзями також не цураємося подібних барів і компаній, і не раз були учасниками цих спільних пиятик, у тому числі — і разом із Ним, але Він інколи просто вражав своєю здатністю притягувати, як магніт, різних малознайомих п’яниць, бомжів і злиднів. Вони буквально тягнулися до Нього, як до... світла, чи що? А інколи навпаки Він міг несподівано з’явитися у найбільш вишуканих товариствах, на якихось прогресивних вечірках, на званих вечерях та офіційних прийомах, у найдорожчих клубах, куди Його запрошували такі персони, що нам з тобою й не снилися! Але всього цього, як я вже сказав, Він не любив, і зазвичай дуже швидко звідти линяв, одразу заходячи в якийсь прокурений шалман поруч, і відпочивав там душею».
«Він багато пив?», — раптом спитав Шульц, відриваючи погляд від блокнота.
«Ну ти смішний! А хто зараз не п’є, причому — багато?», — розсміявся Атанас, але вже за хвилину спохмурнів, — «Насправді Він інколи зловживав цим, і дуже сильно. І не лише цим — була й наркота... Його запої та втечі від реальності були страшними — наче вихор, який довго тримали у підземеллі, а потім несподівано випустили на волю. Але так сильно пив Він лише тоді, коли вже геть не бачив ніякого виходу, ніякого просвіту. Хоча, треба визнати, останнім часом таке траплялося надто часто».
«А через що саме це відбувалося? Що було причиною Його запоїв і дебошів?»
«О, старий, це дуже заплутана і складна історія. Якщо чесно, хоч я і був поруч із Ним майже до останнього, інколи я Його зовсім не розумів. Здавалося, я знаю кожне Його бажання, читаю кожну думку, кожен Його рух мені відомий. І раптом — бабах! — Він витворяє таке, що й на голову не натягнеш. І що було тому причиною — хтозна? Взагалі-то, Він був людиною спокійною і терплячою — міг довго мовчати, зносити невдачі, не звертати уваги на кривди і перешкоди, і завжди намагався всіх примирити, виступав таким собі миротворцем, залагоджував будь-які скандали і непорозуміння, які у нас в групі, та й за її межами, доволі часто траплялися. Аби дістати Його, довести до крику, треба було ну дуже сильно попрацювати. Щоби розлютити Його, була потрібна надто поважна причина. Але якщо Його вдавалося дістати, стриматися Він вже не міг, і тоді всім навколо було мало місця. У таких ситуаціях Він вже не контролював себе, і міг запросто кинутися в бійку, послати куди подалі всіх, навіть близьких людей. І як я сказав — останнім часом таке почало траплятися дуже часто... Що було причиною? Напевно, незатребуваність Його, як митця, артиста, автора. А, може, Його внутрішнє відчуття якогось краху, якогось неминучого провалля, в яке Він, як Йому здавалося, ввергався. Може, цю Його затяжну депресію спровокувало розуміння власної непотрібності у цьому часі та суспільстві. Знаєте, це як вулкан, який рано чи пізно вибухне через нестримне переповнення вогненною масою і надмірне перевищення критичної температури... Ох, як я закрутив — ото поспілкуєшся довгенько з вашим братом-письменником, і сам скоро писати почнеш!», — Атанас знову посміхнувся, пихнув люлькою, а потім вже серйозно продовжив, — «Але, гадаю, все, що трапилося, було закономірним. Надто вже незахищеним, крихким і ламким Він був супроти цього світу. Адже світ, суспільство — це машина, в якій кожен із нас повинен відігравати якусь свою роль, бути частинкою загального механізму. А Він так не вважав, і не хотів бути однією з частинок, не хотів бути лише гвинтиком, бо був самодостатнім. Звичайно, Він відчував цю свою «інакшість», тому і страждав. Хоча, можливо, я й помиляюся щодо Його страждань. Можливо, навпаки, Він почувався щасливим через це? Не знаю...», — Атанас замовк і вибив у тарілочку, яка тут слугувала за попільничку, сірий попіл та ще яскраві жаринки зі своєї люльки, — «Слухай, старий, а давай візьмемо пляшечку та посидимо, як люди. А то це несвіже пиво вже набридло смоктати. Вип’ємо за знайомство, та й мені так буде легше згадувати», — сказав Атанас, і, не чекаючи відповіді журналіста, рушив до
