Комедії - Жан Батист Мольєр

Леандр. Як? То ви насправді не…

Сганарель. Ні, кажу ж вам! Вони зробили мене лікарем проти моєї волі. Я зроду й не сподівався стати таким ученим, та й уся моя наука вилами по воді писана. От тільки не доберу я ніяк, звідки в них ота бредня взялася; але коли я побачив, що вони будь-що домагаються, щоб я таки був лікарем, то я й вирішив ним зробитися, полишивши це на їхній совісті. І далася ж, у сім ота фантазія! Ви навіть уявити собі не можете, як усі, наче посатаніли, хочуть вбачати в мені вчену людину. До мене приходять з усіх усюд, і якщо й далі так буде, то я зовсім не від того, щоб цілісіньке життя моє держатися медицини. Я вважаю, що це ремесло з усіх найкраще, бо чи зробиш ти добре, чи зробиш ти зле — тобі однаково за те заплатять. А коли б часом і не пощастило, — байдуже! — і за погану роботу ніхто не дасть по потилиці, і нам дозволена орудувати матеріалом так, як нам заманеться. Швець, шиючи черевики, не сміє зіпсувати й клаптика шкіри, не відшкодувавши збитків, а тут можна зіпсувати людину, і це не коштуватиме нічого. Прогріхи чи помилки ніколи не ставляться нам за провину, — адже ж завпеди винен той, хто вмирає. А найкраще в нашій професії — це найбільша в світі сумирність і скромність померлих; не було ще такого випадку, щоб вони поскаржилися на лікаря, який загнав їх на той світ.

Леандр. Це правда, померлі дуже делікатні люди з цього погляду.

Сганарель (помітивши людей, що йдуть до нього). Он, здається, йдуть до мене на пораду. (До Леандра). Ідіть же почекайте мене коло будинку вашої коханої.

ЯВА 2

Тібо, Перрен, Сганарель.

Тібо. Пане, ми прийшли до вас, мій син Перрен і я.

Сганарель. А в чім річ?

Тібо. Його бідолашна мати — її звати Пареттою — хвора лежить, ось уже півроку не підводиться з постелі.

Сганарель (простягаючи руку, щоб одержати гроші). Чого ж ви від мене хочете?

Тібо. Мд хотіли б, паночку, щоб ви дали нам якого зілля її полікувати.

Сганарель. Треба спершу виявити, на що вона нездужає.

Тібо. Вона нездужає на водяну хворобу, пане.

Сганарель. На водяну хворобу?

Тібо. Атож; вона вся аж розпухла, і кажуть, що в неї сила-силенна вогкості в тілі, а її печінка, її живіт чи селезінка, чи як ви там їх звете, замість того щоб виробляти кров, виробляють тільки воду. А через день. Її тіпає пропасниця, ще й неміч у неї, і біль у суглобах. У горлянці в неї булькотить так страшенно, що от-от її задушить; а часом і памороки їй забиває, і корчі беруть, то ми так собі думаємо, що вона вже конає. В нас на селі є аптекар, з дозволу сказати, то він чого їй тільки не давав; понад дванадцять добрих екю витратив я вже на оті клістири, пробачте на слові, на оті мастила, що їй давали їх приймати, на оті інфекції з гіацинтів та на всякі там серцеві настоянки. Та все це, як то кажуть, ні богові свічка, ні чортові ладан! Він хотів був дати їй ще якогось зілля, що зветься блювотне вино, та я, правду кажучи, побоявся, щоб не вирядило воно її зовсім на той світ, бо, кажуть, оті славнозвісні лікарі занапастили тим способом не знати скільки люду.

Сганарель (все ще простягаючи руку). Ближче до справи, друже мій, ближче до справи.

Тібо. Та справа ж у тім, паночку, що ми прийшли просити вас сказати нам, що ж його робити.

Сганарель. Нічого не второпаю, що. ви говорите.

Перрен. Пане, моя мати нездужає, і ось оце ми принесли вам два екю, щоб ви дали нам яких-небудь ліків.

Сганарель. А-а! От вас я розумію. Оцей хлопець говорить ясно і висловлюється як слід. Ви кажете, що ваша мати слабує на гідрофізію, тобто водянку, що в неї розпухло все тіло; що в неї пропасниця, ще й ноги болять, що їй часом буває млосно, що в неї бувають конвульсії, тобто що вона зомліває.

Перрен. Еге ж! Так, пане, саме так.

Сганарель. Ваші слова зрозумів я відразу. А ваш батько, той сам не тямить, що він говорить. Виходить, ви просите в мене ліків?

Перрен. Атож, пане.

Сганарель. Ліків, щоб її вилікувати.

Перрен. А звісно, думалося так, пане.

Сганарель. Маєте — ось шматок сиру; дайте їй, нехай вона його з’їсть.

Перрен. Сиру, пане?

Сганарель. Еге ж. Оцей сир так приготовано, що до нього входять і золото, і коралі, і перли та ще сила інших коштовних речей.

Перрен. Уклінно вам дякуємо, пане: теперечки підемо та й примусимо її зараз же цього зажити.

Сганарель, Ідіть же! А якщо вона помре, поховайте її якомога пристойніше.

ЯВА 3

Сцена переміняється і зображає, як у другій дії, кімнату в господі Жеронта.

Жакліна, Сганарель, Лука в глибині сцени.

Сганарель. Ось і препишна мамка-годівниця! Ах, годівнице мого серця, я аж нетямлюся з радощів, що мені пощастило з вами зустрітися! Ви — це ревінь, касія, олександрійський лист, які вичищають усю меланхолію з моєї душі.

Жакліна. Їй-право, пане лікарю, як для мене, то це надто хороше сказано, та й не вмію я зовсім отієї вашої латини.

Сганарель. Занедужайте, мамко, прошу вас, занедужайте з кохання до мене. Мені буде так любо та мило вас лікувати.

Жакліна. Красненько дякую! Не охоча я до того, щоб мене лікували.

Сганарель. Як мені шкода вас, чарівна мамко, що чоловік у вас такий ревнивий та лютий!

Жакліна. Що ж поробиш, пане? Це мені кара за мої гріхи! Де вже козу прив’язано, там вона й пасеться.

Сганарель. Як? Отакий мужлан-бевзень! Отакий телепень, що раз у раз за вами підглядає, ще й не дає перемовитися з вами словечком!

Жакліна. Гай-гай! Та ви ще нічого й не бачили, це ще дрібничка.

Сганарель. Та ви що? Та невже у людини може бути така мізерна душа, щоб чинити кривду такій жіночці, як ви? Ах! Я знаю людей, препишна мамко, і то зовсім недалечко звідси, які мали б за щастя поцілувати хоч би тільки кінчики ваших сосочків! І як воно сталося, що така розкішна молодичка потрапила до таких негідних рук? Щоб отака тварюка, такий йолоп, дурень… Даруйте мені, мамко, що я кажу таке про вашого