Комедії - Жан Батист Мольєр
Жакліна. Ах, так і шкварить, так і шкварить! Ну й чолов’яга!
Лука. Чом я не такий язикатий!
Жеронт. Ви пречудово все пояснили, це безперечно. Лише єдина річ мене вразила — це щодо місця печінки та серця. Мені здається, що ви їх розміщуєте не так, як є насправді; адже ж серце в нас із лівого боку, а печінка — з правого.
Сганарель. Атож, колись це було саме так, але ми все те змінили, і медицина вдається тепер до нових методів.
Жеронт. А я того й не знав; прошу вибачити мені моє неуцтво.
Сганарель. Це пусте! Ви зовсім і не повинні бути таким же вченим, як ми.
Жеронт. Звичайно. Але, добродію, як ви гадаєте, що ж треба робити проти цієї недуги?
Сганарель. Що, я гадаю, треба робити?
Жеронт. Еге ж.
Сганарель. Моя думка така: покласти хвору знов у ліжко й лікувати, даючи їй якнайбільше хліба, вимоченого в вині.
Жеронт. А навіщо це, добродію?
Сганарель. На те, що вино та хліб, змішані докупи, набувають такої симпатичної властивості, яка примушує говорити. Хіба ж ви не знаєте, що папуг тільки тим і годують і що вони завдяки такій поживі навчаються говорити?
Жеронт. Атож. Ах, та й видатний же чоловік! Мерщій давайте хліба й вина!
Сганарель. Я зайду ще ввечері подивитися, в якому вона буде стані.
ЯВА 7
Жеронт, Сганарель, Жакліна.
Сганарель (до Жакліни). Постривайте, ви! (До Жеронта). Пане, ось вашій мамці не завадило б приписати сякі-такі легенькі ліки.
Жакліна. Кому? Мені? Та я ж здорова-здоровісінька.
Сганарель. Тим гірше, мамко, тим гірше. Саме отакий надмір здоров’я вельми небезпечний, і було б незле зробити вам невеличке приємне кровопусканнячко, поставити вам невеличкий клістирчик делікатненький.
Жеронт. Але ж, добродію, не збагну я ніяк цієї методи. Навіщо ж пускати кров, коли людина не має ні якої хвороби?
Сганарель. То дарма, це метода дуже корисна, і, як п’ють заздалегідь, щоб запобігти спразі, так і кров треба пускати для того, щоб запобігти хворобі.
Жакліна (виходячи). Красненько дякую! Не хочу я, щоб з мого тіла робили аптечну крамницю.
Сганарель. Ви опираєтесь лікуванню, але ми доберемо способу переконати вас і навести вас на розум.
ЯВА 8
Жеронт, Сганарель.
Сганарель. На все вам добре.
Жеронт. Почекайте хвилинку, будь ласка.
Сганарель. Що ви хочете робити?
Жеронт. Дати вам грошей, добродію.
Сганарель (простягаючи руку ззаду, тимчасом як Жеронт розкриває свого гаманця). Я не візьму їх, добродію.
Жеронт. Добродію…
Сганарель. Нізащо!
Жеронт. Одну хвилиночку…
Сганарель. В жодному разі.
Жеронт. Будьте такі ласкаві.
Сганарель. Ви жартуєте.
Жеронт. Та тут нема про що говорити!
Сганарель. Ні, зроду-звіку!
Жеронт. Ну ж бо!
Сганарель. Я лікую не задля грошей.
Жеронт. Я вірю.
Сганарель (після того, як узяв гроші). Тут добрий шмат грошей?
Жеронт. Так, добродію.
Сганарель. Я не користолюбний лікар.
Жеронт. Я де добре знаю.
Сганарель. Інтерес ніколи не керує моїми вчинками.
Жеронт. Я й гадки такої не мав.
Сганарель (саме роздивляючись гроші, які він одержав). Їй-право, непогано, аби тільки…
ЯВА 9
Леандр, Сганарель.
Леандр. Добродію, я вже давно на вас чекаю… Я прийшов сюди благати у вас допомоги.
Сганарель (мацає йому пульс). Пульс у вас таки дуже поганий.
Леандр. Та я не хворий, добродію, і зовсім не за цим ділом до вас прийшов.
Сганарель. А якщо ви не хворі, то якого ж дідька ви не кажете цього відразу?
Леандр. Не в тім річ… Я вам розповім про все двома словами: моє ім’я Леандр, я кохаю Люсінду, яку ви щойно відвідали, але батько її ставиться до мене дуже неприхильно, і я ніяк не можу до неї доступитися, тож я насмілююсь прохати вас стати в пригоді моєму коханню і допомогти мені виконати одну хитру штуку, яку я замислив, щоб мати змогу сказати Люсінді два слова, від яких залежатимуть цілком і моє щастя, і моє життя.
Сганарель. Та за кого ви мене маєте? Як? Ви насмілюєтеся звертатись до мене з проханням допомагати вам у ваших любовних пригодах, насмілюєтеся принижувати гідність лікаря такими пропозиціями?
Леандр… Добродію, не здіймайте галасу!
Сганарель (відпихаючи його). А я таки здійматиму. Ви зухвалець!
Леандр. Ах, добродію, тихше…
Сганарель. Недоумкуватий!
Леандр. Бога ради!
Сганарель. Я вас навчу, як треба поводитися з пристойними особами! Не на такого наскочили! Це нечуване нахабство…
Леандр (дістаючи гаманця). Добродію…
Сганарель. Вимагати, щоб я взявся за… (Беручи гаманця). Я, звісно, не про вас кажу, бо ви порядна людина і я буду щасливий стати вам у пригоді. Проте в такі нахаби на світі, які вважають людей зовсім не за те, що вони є, і, мушу признатися вам, мене це обурює.
Леандр. Даруйте мені, добродію, що я дозволив собі таке вільне поводження…
Сганарель. Пусте! В чому ж річ?
Леандр. Ну, то знайте ж, добродію, що недуга, яку ви хочете зцілити — це удавана недуга. Без кінця й краю думали про неї лікарі й гадали і, врешті, склали її хто — на розлад мозку, хто — шлунка, хто — селезінки, а хто — печінки, а справжня причина її — кохання, і Люсінда придумала цю недугу лише для того, щоб уникнути шлюбу, до якого її хотіли приневолити. Але ходімо звідси: не треба, щоб нас бачили разом; я розповім вам дорогою, якої послуги я від вас чекаю.
Сганарель. Ходімо, добродію. Ви збудили в моїй душі якесь незбагненне співчуття до вашого кохання, і хай гине хоч і вся моя медицина, але хвора або помре, або буде ваша!
ДІЯ ТРЕТЯ
Сцена зображає місцевість у сусідстві з будинком Жеронта.
ЯВА 1
Леандр, Сганарель.
Леандр. Здається, аптекар з мене хоч куди! А що батько її дуже рідко мене бачив, то цієї зміни вбрання та перуки, мабуть, буде. досить, щоб йому й на думку не спало, хто я.
Сганарель. Авжеж.
Леандр. Тепер мені б тільки вивчити п’ять чи шість якнаймудріших медичних термінів, щоб прикрасити мою мову, і ніхто не скаже, що я не вчений.
Сганарель. Годі-бо вам, годі! Все це непотрібне: досить і самого вбрання, а слів і я знаю не більше за вас.
Леандр. Як то?
Сганарель. А нехай мене чорти візьмуть, коли я хоч що-небудь тямлю в медицині! Ви людина порядна, і п можу звіритися