Сьомий хрест - Анна Зегерс

— А пам’ятаєш, — промовила пані Марнет, — як ти перед війною працював на цегельні; увечері просто з ніг падав.

— Ні, не через втому не приходить Франц, — сказала Августа, — він, певно, завів собі коханку у Франкфурті чи в Гехсті.

Усі подивилися на Августу. Вона посипала цукром останнього млинця, і в неї аж ніздрі роздувалися від бажання поплескати язиком.

— Він на щось таке натякав? — спитала мати.

— Мені — ні.

— Я завжди думав, — сказав брат, — що Софі накидає оком на Франца. Тут йому справді досить було тільки пальцем кивнути.

— Софі на Франца? — сказала Августа. — Отже, її вогонь надто вже розгорівся.

— Вогонь! — Усі Марнети страшенно здивувалися. Лише якихось двадцять два роки тому в сусідньому саду сушилися пелюшки Софі Мангольд, а тепер у неї, як запевняє її подруга Августа, десь узявся вогонь.

— Коли у неї є вогонь, — озвався Марнет, поблискуючи масними очицями, — тоді їй потрібні трісочки. «Атож, саме така трісочка, як ти», — подумала пані Марнет: вона ніколи не кохала свого чоловіка, але зовсім не була через це нещасна. «Нещасною, — повчала вона дочку перед весіллям, — можна стати лише тоді, коли ти когось кохаєш».

У той час, як кузина Августа намагалася якнайсправедливіше поділити його млинця на дві половини, Франц увіходив у кінотеатр «Олімпія». В залі вже було темно. Люди сердито бурчали, бо він, незграбно протискуючись до свого місця, заважав їм дивитися хроніку.

Франц іще здалека помітив, що крісло поруч з його місцем зайняте. Він бачить обличчя Еллі, бліде й нерухоме, з широко розкритими очима. І коли він сам починає дивитися на екран, він притискує лікоть до тіла, бо рука, що лежить на спільному бильці крісла, — це рука Еллі.

Чому не можна стерти минулі роки і своєю рукою стиснути її руку? Він сковзнув поглядом по її руці, плечу, шиї. Чому він не може погладити її пухнасте каштанове волосся? Воно має такий вигляд, ніби чекає ласки. В її вусі жевріла червона цяточка. Невже за весь цей час ніхто не подарував їй інших сережок? Франц нахмурився.

Ні, жодного зайвого слова, жодної зайвої думки. Якщо він під час антракту заговорить до вродливої сусідки, що випадково опинилась біля нього, в цьому не буде нічого підозрілого, навіть коли за Еллі стежать і в кіно.

Він раптом засоромився свого хвилювання. Цей уривок хроніки, що наче широко розчинені двері, на якусь мить відкривала перед людьми короткі картини життя в усьому світі, іншим часом захопив би всю його увагу. Але навіть сонце можна затулити рукою — так сьогодні Георгова втеча затулила від Франца все інше, хоч би це інше був увесь світ, який хитає війна, що крає і його душу. А може, ті два трупи, що лежали на сільській вулиці, теж були колись такі ж, як Франц і Георг. «Куплю-но я смаженого мигдалю», — подумав він, коли увімкнули світло. Виходячи з свого ряду, він пройшов повз Еллі. Вона подивилася на нього — він був так близько від неї — і не впізнала. «Отже, Ельза все-таки не прийшла, — думала Еллі. — Хто ж прислав мені квитка — вона чи не вона? Може, стара жінка, що сидить поруч зі мною, її мати? Та що б там не було, — як хороше сидіти тут, у кіно. Хоч би швидше кінчився антракт і знову погасло світло».

Вона подивилась на Франца, коли він повертався. На її обличчі промайнула легенька тінь. Заворушилися якісь далекі спогади — вона й сама не знала, радісні вони чи сумні.

— Еллі, — мовив Франц.

Вона з подивом глянула на нього. Вона ще не впізнала його, але на душі їй одразу ж полегшало.

— Як тобі живеться? — спитав Франц.

Її обличчя спохмурніло, вона навіть забула відповісти.

Він сказав:

— Я все знаю. Не дивися на мене. Еллі, слухай уважно, що я скажу. Бери мигдаль і їж. Я вчора був біля твого будинку, тепер поглянь на мене і засмійся.

Вона дуже швидко увійшла в свою роль.

— Їж, їж, — припрошував він. Він говорив швидко й тихо. Їй лишалося тільки казати «так» або «ні»;— Постарайся пригадати його друзів. Може, ти знаєш когось, кого я не знаю. Пригадай, з ким він дружив. Може, він все-таки прийде сюди. Дивися на мене і смійся. Я не можу провести тебе додому. Завтра рано приходь у критий ринок, я там допомагаю тітці. Замовиш яблука. Я віднесу їх до тебе, ми зможемо поговорити. Ти все зрозуміла?

— Так.

— Подивися на мене.

Її ясні очі були сповнені довірливого спокою. «Шкода, що в них немає нічого іншого», — подумав Франц. Вона вимушено засміялася. Коли знову стало темно, вона ще раз глянула на Франца, повернувши до нього своє справжнє серйозне обличчя. Тепер вона, мабуть, сама б охоче взяла його за руку, але тільки тому, що їй було страшно.

Франц зібгав у руці порожній мішечок. Він раптом зрозумів, що між ним і Еллі нічого не може бути, поки Георг лишатиметься в Німеччині. Добре, що йому хоч вдалося побачити її на хвилинку, не наражаючи на небезпеку ні її, ні себе.

Але зараз вона сидить поруч нього. Вона — жива, і він також. І почуття щастя, хай слабке і коротке, на мить перемогло усе, що мучило його. Невже вона справді бачить цей фільм, дивиться широко розкритими очима? Він би гірко розчарувався, якби дізнався, що Еллі, забувши про все на світі, пожирає очима коней, які шалено мчать