💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Олена
Учора у 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Під Савур-могилою - Андрій Хімко

Під Савур-могилою - Андрій Хімко

Читаємо онлайн Під Савур-могилою - Андрій Хімко
життя ненадовго запанувало в Січі. З-під Ніжина прийшла частина козаків, що брала участь у Чорній раді, як назвало поспольство вибори гетьмана на Лівобіччі, і розповіла таке, що й повірити годі було. Підкупивши і високих царських посланців — князя Данила Великоґагіна, стольника Кирила Хлопова, дяків Дементія Башмакова та Остафія Фролова, як і свою сірому, булавою на тій раді заволодів Брюх, а заволодівши нею (до речі, отримував її з рук воєводи Ромодановського, що саме по собі говорили, якою була виборність), заходився нищити своїх супротивників.

Як чорних зрадників, а не соратників і родаків Богданових та рівних у виборності козаків-старшин, як татів і мордирців-душогубів, скарав на смерть Сомка, Золотаренка, Силича і Засядька, а міста і села їхніх полків дощенту пограбував і спалив. Цар і його поплічники явно намагалися козацькими руками нищити Богданових соратників, як свідків автономної Гетьманщини по Переяславській потрактовці...

Поведінка Брюховецького і царських наглядачів — князів, окольничих, стольників і дяків — дорівнювала діям ката Лащ а в Лисянці і Вишневецького в Ніжинщині. Важко було б повірити, що то навмисне обезголовлення краю, один із найчорніших способів добування вигоди з різні в козацьких станах, коли б не, було вартих віри і довіри свідків: не лише над полковниками вчинено криваву розправу в Борзні, понад сотню родин із погромлених полків — родини сотників, обозних, писарів-скрибів, канцеляристів, бунчужних і їхніх родичів за настійним проханням лівобічного гетьмана Брюховецького та його спідручних було відпроваджено стрільцями вкупі з майном їхнім, з вилученими по церквах іконами, як і з панотцями через щойно утворений Малорусійський приказ у Москву, а звідти, як бранців, у колодках, голих і голодних,— до Сибіру.

Було від чого заціпеніти і старшині всієї Малої Русії, і рядовому козацтву. Не до польного гетьманства було по тих подіях і Сіркові. Єдиною розрадою стала для нього чутка, що Богун, «проклявши царя, бояр і душогуба Брюховецького, покинув Новгород-Сіверщину і втік до Тетері і польського круля». «З царем і боярами нам не по путі, а круль тепер матиме вправнішого за мене „польного“ гетьмана для своїх Гадяцьких трактатів»,— став на думці.

Він ніколи не п'янів, і нині, цідячи в корчмі вже котру годину разом із козаками оковиту, слухав мовчки, поклавши голову в долоні огрубілих від шаблі рук, Суховія і то чув його, то не чув, ширяючи нажаханою думкою по пройденому і можливому прийдешньому.

— ...Аввакум московський безстрашно осудив царя-нелюда, як і митрополит Пилип, що отак же нелякно прокляв жорстокого царя-деспота Іоанна Грозного в свій час. У них тільки деспот може бути царем, іншому — зась!.. Рада у Переяславі не була ж всепольною, в ній не брали участі волості, цехи, міщани, ремісники-рукомесники, негоціанти, ченці, та духівники всієї України. Твердження царя з поплічцями про наше навічне возз'єднання — гаки, якими він чіпляється до нас та багриться приневолити Гетьманщину як санджак, бо в домові про те не говорилося. Мовилося про братерську сув'язь у борні з ляхами, аґарянами, про те, що автономія України в тій сув'язі зберігається! — бубонів Суховій.

Надворі стояла пахкозела теплінь літнього надвечір'я, повіваючи протягами в корчму. Гомін і гамір, приглушений із-за отаманової присутності, скрипливо глушили із заплав очеретянки з-між латать, і дув, мов у кадуб, бугай...

— Богданів екзарх Йосип Нелюбович-Тукальський якось у проповіді казав: «Наші біснуваті старшини й окремі душпастирі своїми просвітянськими поширеннями старожитньої київської освіти-грамоти, в жадобі слугуючи раніше за злоті крулеві, а зараз за алтини цареві, пришивають, прив'язують і прикручують Володимиро-Московський татаро-санджак разом із загарбаними ним тверчанами, псковичами, великоновгородцями та іними до переяславо-суздальських старожитностей, скрипів-дієписів і києво-острозьких шкіл, колегіумів, що нащадково належать тільки під польським, під литовським, потатринським та козацько-гетьманським русинам». Він же і проклін-анафему в тих казаннях об'явив: «Будьте ви прокляті, великочереві і окаянні покручі і перекинчики, навік і навічно! — викреслив розмашисто хреста над головами мирян-молільників.— Оповіщаю, поспольна паство, їм апокриф на зречення і відлучення від православної віри!..»— явно відчував Сірко, що Суховій був на боці Йосипа, і здивувався...

У відкриті навстіж двері корчми раптом гамірно завернув гурт лірників і, збочившись від проходу, заспівав, пошамотівши, думу про Нечая. Сірко вперше почув її. У тому, ніби аж вертепному, співі було стільки прочуленості, голоси співців були такими злагодженими, що мелосом чарували присутніх. Особливо виділялися два юних міхоноші-поводатарі. Дисканти хлопчиків, вириваючись із стогону і басового плачу співців-лірників, брали за душу, сягали неба, і Сірко ще й потім носив той спів у собі як молитву із соборного вівтаря...

Гуляв козак, гуляв Нечай Од гаю до гаю. Ой крикнули козаченька: Втікаймо, Нечаю!І Козак Нечай, молод бував, На це не зважає, З панею чарівною Мед-вино кружляє. Не встиг козак, не встиг Нечай Кінець столу сісти, Подивився у віконце — Аж ляхи у місті. Не встиг Нечай, не встиг козак На коника впасти, Як став ляшків, вражих панків,
Відгуки про книгу Під Савур-могилою - Андрій Хімко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: