Приворотне зілля - Брати Капранови

- Наши врачі, - агітував він навіщось стару, а скоріше себе, - зараз такоє можуть, шо раньше і не снілось. От у мене одін друг, так єму апендіцит вирізали без розрєза. Зараз такая техніка… - Їхали б ви звідси, - сказала раптом баба.

- Що? - не второпав майор, але тут пролунало фінальне попівське «амінь», і всі ретельно захрестилися.

- У це велике свято для всіх християн хочу звернутися до вас, - почав панотець святкову проповідь, і миттєво у церкві запала тиша, так, що чутно стало, як, згоряючи, тріщав віск у свічок біля ікон.

- Добре, що сьогодні багато молоді прийшло до церкви, бо скільки років не пускали наших дітей до джерела спражньої віри. І бачите, до чого дійшло. Приїздять до нас начебто з Києва, у відрядження, а потім напиваються п’яні, - Микола Пилипович нашерешив вуха. - Один голий вночі бігає вулицями, безо всякого сорому. Стріляють… - Священик зробив паузу, і слухачі як по команді осудливо захитали головами.

У майора похолола спина. Він обдивився навколо і побачив, навкруги тих самих жінок, яких бачив уночі. Так само, як і тоді, вони уважно спостерігали за подіями. Тільки тоді були голі, а зараз вдягнуті, ще й замотані хустками. І дивилися нині з осудом, і хресилися з виглядом ображеної цноти. І найстрашніше, що виглядали при цьому абсолютно щиро, всі, як одна, об’єднані праведним гнівом проти порушників суспільної моралі.

Майор глянув на бабу Кабачиху, але та тільки перехрестилася.

А отець Штефан вів далі: - І отакий приклад нашим дітям привозять зі столиці. Це наукові працівники. Отакі плоди дає наука без віри. Без духовного виховання.

А й справді, де вони, свідки нічних подій? Ці, які в церкві, в один голос повторять те, що почули від попа. А інших нема, всі вони тут. І не виправдаєшся. І не відмиєшся. Микола Пилипович втягнув голову в плечі і спробував заховатися за спинами парафіян. Але тут під церковною стелею, перекриваючи слова священика розкотився громовий голос Петра:

- Де вона, я питаю!

На одну мить у церкві стало тихо-тихо, а потім люди загомоніли, спочатку ті, що побачили, тоді ті, що почули, і далі, і далі.

Побачив це і Микола Пилипович.

Його молодший колега схопив у дальньому кутку якусь дівчину і тепер трусив її, наче грушу, горлаючи щосили:

- Ти скажеш чи ні?

Це був скандал, публічний і однозначний. Скандал, який на сто відсотків підтверджував озвучену священиком версію нічних подій. Майор стрімко кинувся вперед, розштовхуючи людей ліктями.

Дівчиною, що з неї витрушував душу лейтенант, виявилась парторгова донька, Леся. Незважаючи на те, що їй явно було боляче, бідолашна не зронила ані звуку, тільки дивилася благально, і це, здається, ще більше роз’ятрювало хлопця.

- Що ти мовчиш? Не знаєш? Не розумієш, про що спрашивають? Диви на неї! - Апелював він до аудиторії. - Вилупилася, не знає, про кого питають! Та вони всі тут заодно. Та я вас всіх на чисту воду…

Навкруги обурено зашепотілися:

- Мало їм ночі, так вони іще в церкві бешкетують.

- Це той самий з Києва, що голий бігав.

- Зовсім сором загубили, Бога не бояться.

У цей момент наспів майор і м’яко, але міцно схопив хлопця за плече. - Іди ти! - спробував відмахнутися той.

По другий бік уже стояв священик. - І ти теж?! - обурився лейтенант, але раптом знервовано засміявся. - Та ти на жінку свою подивися!

Люди в церкві як один обернулися у бік скандалу. Церквою котився шепіт.

- А цей другий, дивіться, той що біля пам’ятника.

- Кажуть, вночі стріляв.

- Та брешуть. З чого йому стріляти.

- А молодий диви який. Ізвращонець. Таких по телевізору показували. Гибіціоніст.

- В Києві його б міліція забрала в момент.

- Ти диви, ще до дівчат пристає.

- Точно кажу, ізвращонець, прости Господи.

Священик вочевидь вирішив припинити неподобство у Божому храмі: ступив крок уперед і взявся за свого великого хреста на шиї. І тут лейтенант завмер.

Недосвідчений спостерігач, без сумніву, подумав би, що хлопець нарешті вгамувався, але Микола Пилипович помітив, як недобре зблиснули Петрові очі, як обидві ноги міцно закріпилися на підлозі, як раптом розслабилася рука, що її тримав майор, а друга трошки, буквально на міліметр посунулась до вилоги куртки. І як подалося вперед плече, щоб легше було трапити за пазуху, злегка випнуту кобурою з пістолетом Макарова.

Все це відбулося буквально у долю секунди, а у наступну долю цієї ж самої секунди Микола Пилипович миттєво і професійно вдарив свого молодого колегу у скроню.

Лейтенант заточився, наче підстрелений. З відстані, мабуть, здалося, що людині просто раптово стало зле, вона похитнулася, а старший товариш просто вчасно підставив своє плече.

Тільки ті, хто стояв поруч, могли побачити блискавичний рух Миколи Пилиповича, та й то - чи очікувати вони такої спритності від невеличкого, навіть трохи обважнілого дядька.

Леся дивилася перелякано, священик завмер на місці, тому Миколі Пилиповичу довелося прийняти на себе усі сто кілограмів Петрової ваги.

- Плохо стало человєку, - прохрипів він, напружуючи останні сили. - Помогіть хто-небудь.

Ніхто не ворухнувся, і тільки Леся, раптом оговтавшись, підхопила хлопця під друге плече. Микола Пилипович, аби вивільнити руку, швидко надягнув капелюха, Йому вже начхати було на пристойність.

Нести такого бугая на собі - справа не з легких, але що лишалося? Завдяки досвіду Микола Пилипович у складних ситуаціях орієнтувався миттєво і діяв блискавично. Зараз треба було накивати п’ятами, щоб церковна служба якнайшвидше пішла своїм ходом.

- Підожди трошки, - Микола Пилипович присів, прилаштовуючи лейтенантову руку собі на плечі, і тут раптом щось тупе, але тверде увіп’ялося йому у бік. Це було настільки несподівано і боляче, що майор несамохіть ойкнув. Слава Богу, до Лесі вже приєдналися люди, і вони разом втримали хлопця на ногах. Микола Пилипович вилаявся, вхопився за бік, відчув під рукою щось тверде, мацнув у кишені піджака і видобув на світ склянку, що з неї вчора пили з парторгом біля пам’ятника і що її пожалів розбити.

- Та вони п’яні! - знову загомоніли люди. - П’яні-п’яні! У церкві лаються!

- Голі бігають!

- Ой, рятуйте!

- Міліцію треба!!

Світ потемнів у майорових очах. Все наче навмисне лягало одне до одного, і цей останній епізод остаточно вибив старого оперативника з сідла. Він завмер, несила поворухнутися і тільки якимось краєчком свідомості фіксував, що тепер вся церква,