Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

Я був шокований признанням тата. Шкода, що він зрозумів все так пізно, але я був радий, що цей момент взагалі настав. Я підвівся й міцно обійняв його.
— Дякую. Більше я не підведу тебе, синку.

Я схвально кивнув, а тоді ми взялись за нашу справу. Через пів години в мене вже був потрібний мені список. Я надрукував його, щоб було простіше й попрямував до Мії, яка гралась з Лакі. Швидко ввів її в курс справи й ми разом почали створювати запрошення за допомогою спеціального редактора. Через декілька годин вже все було готове. Ми були втомлені й водночас раді, що все вийшло саме так, як ми хотіли.

— Думаю, що Берт допоможе мені надрукувати наші запрошення. Якщо я не помиляюсь, то в нього є принтер. Зараз наберу його й точно все дізнаюсь.

Мія схвально кивнула на мої слова.

Я набрав друга й домовився з ним про зустріч.

— Берт живе доволі далеко, тому я буду пізно, — промовив я, натягуючи на себе джинсову куртку.

— Гаразд. Тоді ми з Євою пошукаємо конверти для упакування й завтра разом розішлемо їх.

— Хороша ідея!

Я поцілував Мію на прощання й попрямував до свого авто.

На жаль, в місті були корки, тому до Берта я добрався близько 4. Сьогодні ще й погода вирішила мені насолити. Я забув парасолю вдома й біг пів кварталу, бо не знайшов ближче місця, щоб припаркувалися.

— Проходь, — промовив Берт, відкриваючи двері.

Я швидко зайшов всередину й зняв з себе мокрий верхній одяг.

— Я принесу тобі якісь сухі речі, щоб ти не захворів, — запропонував друг. Я схвально кивнув.

На щастя, ми з Бертом носили одинаковий розмір і його джинси та футболка сиділи на мені просто ідеально.

— Дякую.

— Дрібниці.

Я передав йому флешку.

— Це займе трохи часу, тому проходь на кухню. Я вже приготував для нас вечерю. Можемо глянути футбол.

— Клас.

Поки друг завантажував файли, я попрямував на кухню. На столі я примітив дві тарілки з пастою та морепродуктами, які так обожнював Берт. Та мою увагу привернуло дещо інше. На кріслі я помітив сережку в формі перлинки, яка здалась мені до біса знайомою. Я взяв її до рук і ще детальніше роздивився. Точно! Таку саму я раніше бачив в Асі. Вона ще розповідала, що ці сережки подарувала їй бабуся з Англії.

Берт повернувся й помітив у моїй руці прикрасу.

— Ви разом? — поцікавився я.

Друг схвально кивнув та сів навпроти мене.

— Знаю, потрібно було сказати тобі про це раніше, але я не міг зібратись з думками. — Він нервово потер долоні й глянув у відчинене вікно, по шибках якого повільно стікали краплі дощу. — Ася подобалась мені вже дуже давно. Якщо чесно, то від нашого з нею знайомства. Проте, я знав, що в мене немає жодних шансів, бо вона закохана в тебе. Та навіть якби й ні, то я б ніколи не ставав між вами. Пробач, що приховував це від тебе.

Сьогодні день неочікуваних зізнань? Чому всі вирішили шокувати мене своїми відвертими розмовами?

Я важко видихнув і глянув на друга. Я сердився, але не на Берта, а на себе, бо весь цей час був таким сліпим.

— Все нормально. Я бажаю вам щастя. Ми з Асею просто не підходили один одному, проте, я думаю, що з тобою вона буде щаслива.

— Дякую.

Щось запищало в сусідній кімнаті й Берт пішов, щоб подивитися. Як виявилося, це вже була готова перша партія запрошень.