Дев’ять кроків назустріч вітру - Михайло Івасько

— Ти снитимешся мені? — спитала кілька днів по тому Анна.

Був день, вони лежали у ліжку обличчями одне до одного. Бенедикт пестив її волосся.

— А ти хочеш?

— Так, — прошепотіла вона.

— Снитимусь.

Бенедиктова хвороба прогресувала. Але він не звертав уваги. Він насолоджувався прекрасними моментами цієї чарівної осені. Якось увечері до нього завітали Макс із Пилипом і взяли його з собою в місто. Це був хороший, хлопчачий вечір.

— Не переймайся, ми його привеземо цілим і неушкодженим! — говорив до стурбованої Анни Макс. — Ну, точно не більше ушкодженим, ніж він зараз є, — додав він, зиркаючи на хворого юнака в інвалідному кріслі.

— Відпочивайте, — усміхнулась Анна. — І телефонуйте, коли щось.

Вона відчинила двері, і хлопчаки викотили Бенедикта на вулицю. Анна всміхнулась і зачинила двері.

— Ти мусиш сьогодні напитися як свиня! — прошепотів Макс, щойно двері зачинилися. — Ми всі повинні сьогодні напитися.

— Добре, — не заперечував Бенедикт.

Макс віз Бенедикта у візку, а біля них ішов Пилип, на диво, одягнений не у звичну для нього спортивну кофту, а у молодіжну сорочку.

Спочатку хлопчаки намірились піти у стриптиз-бар, та грізні охоронці їх не пустили.

— Як ви можете не пускати людину з обмеженими можливостями?! — не здавався Макс. — Ви порушуєте кодекс толерантності до інвалідів!

— Іди звідси, маля! — незворушно буркнув м’язистий чоловік. — Бо зараз зателефоную до твоєї матусі і скажу, куди ти хочеш зайти!

— Та ну вас! — махнув рукою Макс і пригнічено взявся везти Бенедикта кудись в інше місце.

— Що це за такий кодекс толерантності? — збентежився Бенедикт.

— Не знаю, я щойно його вигадав.

Усі троє засміялись.

Їм, хоча і з четвертої спроби, все-таки вдалося потрапити в якесь місце, де був алкоголь, драйвова музика і танці. Того вечора Бенедикт вперше напився до безпам’яті. І, як це не гірко визнавати, востаннє.

Останнє, що він пам’ятав, — це те, що переконував Пилипа не соромитись свого тіла.

— Я ж не соромлюсь того, що за кілька місяців перетворюсь на дерево! Не соромлюсь свого крісла! — переконував Бенедикт. Так, звісно, він бачив на собі здивовані і перелякані погляди людей, але з легкістю їх сприймав, бо, може, частково розумів їх. — То ти тим більше не маєш нічого соромитись!

Закінчилось усе тим, що Пилип, надихнувшись словами друга, зіскочив з крісла і потяг дівчину, яка сиділа з подругами поряд, на танцювальний майданчик. А там почав «віджигати» шалені танці, під час яких скинув з себе сорочку і махав нею на всі боки.

— Бенедикте, поглянь! Заціни, що він робить! О, мамо рідна, подивись, він мацає ту дівку за цицьки! — давився сміхом і подивом Макс.

Це був один з тих вечорів, які ніби не пам’ятаєш, але не забудеш ніколи.

Рута Кулакова старалася, як могла. Її так запалила співпраця з Бенедиктом, що їй цього запалу вистачить на багато-багато років вперед. Майже всю осінь вона присвятила Бенедиктовим пісням і книзі. В неї не було часу ні на що — жінка хотіла організувати все якнайкраще, як тільки може.

Рута перейнялась історією Бенедикта, його хворобою. Крім пісень і книги вона хотіла донести до людей і те, що не потрібно здаватися, навіть якщо в тебе великі проблеми. Вона хотіла донести до людей історію цього хлопця. Жінка дивувалася, що люди, навіть які ніколи не чули про хворобу бічного склерозу, одразу переймалися цією проблемою і йшли їй на зустріч. Протягом осені за допомогою небайдужих людей їй вдалось організувати велику рекламну компанію. Їй вдалось організувати багато благодійних акцій для людей з подібною до Бенедиктової хворобою.

Вона організувала багато зустрічей на тему БАСу, на деякі запрошувала Бенедикта. Він любив туди ходити, навіть коли йому було вже геть погано. Там він розказував про свою хворобу. Звісно, він сам до кінця всього не знав, але розповідав те, що вже пережив. Руту дивувала його спокійна мова на такі теми, але вона раділа і навіть пишалася тим, що хлопець настільки мужньо все переносить і ділиться страшним досвідом з іншими людьми.

«Рута Кулакова повертається», «У листопаді відбудеться презентація нового альбому Рути Кулакової», «Альбом Рути Кулакової «Моменти» написав хлопець із захворюванням БАС», «Рута Кулакова написала музику на слова хворого на БАС хлопця!» — такі заголовки в листопаді були всюди. Вона колись правду сказала, що життя хлопця зміниться. Потроху він ставав відомою людиною.

Того дня, коли Рута мала презентувати альбом, у Бенедикта стався напад. Хлопець прокинувся посеред ночі, хапаючи ротом повітря. Хлопець страшенно злякався. Так само як і Анна, котра дрімала поряд і мусила все це бачити. Його відвезли в лікарню, обстежили, зробили купу уколів.

Лікарка Наталя Чернушич повідомила, що в хлопця ускладнення, якась інфекція в районі шиї. Та хлопець і без неї знав, що все погано, бо відчував, як його тіло здається ще швидше, ніж до цього. Йому останнім часом ставало тяжко рухати руками, а після нічного нападу три пальці на лівій руці дивно зігнулися і посіпувалися — він зрозумів, що втратив їх уже назавжди.

Після того як він потрапив того дня до лікарні, час для нього пришвидшився. Його життя дійсно стало потоком окремих моментів. Веселих, романтичних і навіть страшних.