Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

на спеціальних гачках. У дворі замість собаки злого крокодил на ланцюгу. Приятелі казали: "А чого, веселий чоловік був, зовсім і не бандит, а на броні ми всі на полювання їздили, з автоматами". Все то, сам розумієш, конфіскували, навіть крокодила. Між іншим, про рептилію в жлдному з протоколів н значиться. Наче тварюка наснилася усім, включно зі вдовою. Гадом буду, коли якесь тамтешнє ментовське начальство не вишиває тепер у чоботях з крокодилячої шкіри. Або, варіант, хабарі складує у гаманець з крокодила. Це о того, що при бажанні клієнта і його купівельній спроможності доставимо навіть крейсера "Аврору", не те що крокодилів з бронемашинами. Так що замовляйте, освоїмо.

-Ні, обійдуся без броника. Ось бінокля немає в тебе часом?

-З нього хіба стріляють?

-Ні, це я за бабами підглядати.

-Ти знаєш, є. Не смійся. Серйозно. Я тобі в навантаження дам, безкоштовно. Сувенір, приз для оптового покупця. Не тут, вдома, на зворотньому боці віддам, коли почекаєш.

-Гроші також по дорозі назад?

Рибалка витягнув з внутрішньої кишені скручені у тугенький качанчик та перетягнуті гумкою долари, простягнув Гуліверові.

-Наскільки я знаю, ціни в тебе не міняються, а клієнтам типу мене ти робиш знижки, відсотків десять? Чи правила помінялися?

-Що з вами робити...

-Звичайно, коли засвічені "волини" можна скинути без особливого ризику. Значить, тут за автомат, пістолет і дві гранати. Як ти любиш, дрібними купюрами. Плюс чотири сотні зверху. Мені потрібна тачка на прокат. Рівно за добу, можеш час засікти, я тобі повертаю, - випереджаючи можливі запитання та неодмінні гариканяя, Карась підніс руку догори. - Так або ні, інакше чотири сотні заробить за одну добу хтось інший.

Навіть якщо Гуля і хотів заперечити, єство не обдуриш: рука вже відчула гроші на дотик, із привабливим пухкеньким свіженьким качанчиком розставатися не хотілося, тож він лише запитав для порядку:

-Ти ж її не поб`єш?

-Ремонт в разі чого за мій рахунок. Або компенсую, куплю тобі таку саму беушну "беемвуху", не буду ж я стару на нову спеціально для тебе в разі чого міняти. Чи шкода тачки?

-Раз питаєш, значить таки збираєшся її ухайдокати. Давай вже відразу бери в мене зброю разом з машиною, відкрию кредит, бінокль так само задарма віддам, презент фірми оптовому покупцеві.

-А якщо я машину неушкодженою поверну? Я ж тебе знаю, Гуля, ти лиш живі гроші побачиш - усе на продаж виставляєш.

-Закони бізнесу. Є нагода - продавай, є можливість - купляй. Тільки так, інакше гаплик усьому.

-Ні, братан, тачку ти або даєш мені напрокат, або не даєш зовсім, - його власну машину в разі чого засвітити не складно, традиційно брати колеса в когось з пацанів у ситуації, що склалася, теж чималий ризик. Гуллівер був справжньою людиною бізнесу, постачав зброю будь кому, аби лиш платили. Де, коли і в кого ця зброя стрельне, його абсолютно не обходило. Так само ніколи не складав списку, хто, коли і в якій кількості купив у нього знаряддя для вбивства. У стосунках з кримінальним світом дотримувався нейтралітету, постійно наголошуючи свій життєвий принцип: "Я лише комерсант". Щоправда, стороння людина могла звернутися до нього лише за іменною рекомендацією. Отже, людиною Гуля був абсолютно нейтральною, а раз так - то і старенький "БМВ", на якому він, до речі, офіційно їздив за довіреністю, складеній за таким самим принципом, як папери про аренду гаража, був безпечним для Олега транспортним засобом.

Звичайно, Рибалка отримав бінокля і ключі від машини. На зустріч із Гулею він приїхав на таксі, свій "опель" після зустрічі з Малим поставив на платну стоянку біля "Універсуму". Грошей з Карася, ясна річ, ніхто не брав. Так само нікого не цікавило, чому це начальник охорони вирішив відпочити без керма. За всіма цими клопотами короткий січневий день скінчився. Катаючись містом у позиченій машині, де заду на підлозі, накритий шматою, лежав автомат Калашникова, у бардачку - пістолет Макарова і дві гранати РГД-5, а поряд на сидінні польовий бінокль, Олег Рибалка і далі не мав чіткого плану дій.

Озвався телефон у кишені. Дзвонила Людмила, так само з "трубки".

-Ти як там?

-Нормально. Що в тебе?

-Попередили: завтра до обіду я мушу все вирішити. Після другої у п`ятницю банківську операцію провести, сам знаєш, не просто. У нас менше доби лишилося, Олежко...

-Це в них часу немає, у нас його ого-го!

-Ти... ти щось знаєш уже про Оксану?

-Жива та здорова. Це напевне, інакше б розмови зовсім інакше велися. Калічити заручницю на даному етапі переговорів невигідно нікому, вбивати - тим паче. Людо, у нас вагон часу. Без возика маленького, правда, але нічого. Прорвемося.

-Ти мене заспокоюєш...

-Якщо ти почнеш тепер непокоїтися, нікому від цього краще не стане. Мабуть, мене не буде сьогодні. Давай тепер я дзвонитиму, на мобільний. Ти зараз де?

-Поки що в банку... З кабінки жіночого туалету говорю.

-Молодець, хвалю за конспірацію. Все, Людо, чекай мене з перемогою.

Подумавши, Рибалка взагалі вимкнув телефон. Кохана жінка чекала від нього рішучих дій. Він їх сам від себе чекав. Значить, відповідь на задачку мусить з`явитися у процесі її розв`язання.

"Затишок" виявився не в самій Пущі-Водиці. Треба проїхати її по трасі, а далі завернути праворуч, далі їхати лісом. Жодного вказівника Рибалка не знайшов, та йому охоче пояснили дорогу. Асфальту тут не помічено, але грунт був дуже добре накатаний, машина йшла легко навіть не дивлячись на розмиті відлигою шляхи. Нарешті попереду засяяли скромним світлом сім літер, що складали назву закладу. Просто висвітлена назва, без зайвих рекламно-закличних наворотів. В`їзд на територію справді охороняли двоє вартових перед ворітьми, освітленими з двох боків прожекторами. Зброї в охоронців Олег не побачив, та вона напевне захована в невеличкій вахтерській будочці десь під столом. Коли "БМВ" загальмувало біля воріт, один з вартових неквапом наблизився до прибулого.