Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха

-Торба, торба, що в тобі є, - коротун акуратно постелив багажник брезентом і почав розкладати на цьому імпровізованому прилавку вміст невеличкого сховку.

Коли в мужчини зріст метр шістдесят два навіть у черевиках на високому каблуку і коли людина з такою непоказною статурою напряму причетна до світу криміналу, нічого дивного, що чоловіка охрестять Гуллівером. Відгукувався він і на Гулю, і Рибалка, збираючись до нього, признався сам собі - він забув паспорті дані цього торгівця зброєю.

Власне, Гуля особисто не торгував, він лише знав, де що і за яку ціну можна швидко роздобути, у себе вдома нічого не тримав, та в гаражі зберігав невеличкий арсенальчик з нереалізованої продукції. Не рідко траплялося, замовника вбивали раніше, ніж він озброювався, саджали на невизначений термін або просто відпадала потреба. Ходовий товар Гуля викупав сам і притримував для особливих випадків, продавав перевіреним людям. Карась був саме з таких. Колись ще топчучи землю опером він не міг прищучити Гуллівера, хоча стукачки підтверджували - таки підторговує пукавками, паршивець. Потім, коли статус Рибалки помінявся, виникла необхідність озброїти новоспечену команду, отут уже без послуг Гулі не обійшлося. Тоді він ще зустрів Олега фразою: "Бач, начальнику, базар у нас знову без протоколу, зате більш предметний, скажи?"

Коли вірити паперам, оформленим за всіма юридичними правилами, гараж, в якому вони зачинилися, Гуллівер винаймав. Насправді людини, котра була записана його реальним власником, не бачив на очі, мабуть, навіть той злодій, котрий колись дуже давно разом з грішми прихопив з чергової обнесеної квартири паспорт, а потім недорого скинув цей документ. Орендував гараж Гуля по суті сам у себе, але враховуючи, що він там окрім машини тримав, краще підшарудіти та придумати собі липового власника. В разі чого звідки винаймач знає, що де в цьому гаражі заховано. Відбитків пальців на зброї Гуллівер завбачливо не залишав.

Рибалка нервував. За всіма нервовими чеканнями та зустрічами невпинно збігав світовий день, у січні сутеніє вже з початком п`ятої вечора, проводити розвідку на місцевості не виходило, потикатися в "Затишок" без хоча б поверхового вивчення обьєкту було занадто ризиковано та авантюрно. Правда, ще більш самовпевненою виглядала його задумка тимчасово залізти в шкуру ковбоя, нінзя, командос чи якогось іншого нащадка казкових лицарів і спробувати взяти з першого наскоку замок дракона, котрий тримає в мурованій башті прекрасну принцесу. Та на цю годину іншого виходу Рибалка просто не бачив. Він навіть не міг собі дозволити навести шороху по старих інформаційних каналах і хоча б з`ясувати, де в місті можна знайти такого собі Жигуна Сергія. Одне необережне слово - і він спалиться сам, заодно підпише смертний вирок Оксані з Людмилою. Тож доводилося рухатися буквально навпомацки.

Три "калаші" були старанно змащені і виглядали наче "з нуля". Рибалка признався собі - останній раз з автомата стріляв у армії, але там само пам`ятав, що у взводі вважався одним з кращих стрільців, про нього навіть писав місцевий бойовий листок, а фотопортрет відмінника бойової і, що характерно, політичної підготовки друкувала якось навіть "Красная звезда". Однокласниця, яка плакала на проводах і отримувала типові армійські листи, навіть певний час пишалася своїм "парнєм в арміі". Олег не думав, що навички колишнього прикордонника зовсім призабулися.

-Ніштяк машинки, скажи? Одна до одної, для себе тримаю.

-Тобі для чого?

-Ну, начальнику, - Карася Гуля за старою звичкою називав саме так, - життя тепер таке. До кожного в комплект по три рожки, один з трасерами, для понту. Ціна однакова, будеш брати три - скидку дам. Ти ж клієнт типу постійний. О-о, диви, яка річ! - поряд з автоматами він виклав "кольт" тридцять восьмого калібру.

-Звідки таке добро?

-Не знаю, чи правда, хочеш - перевір, коли цікаво. Але до наших ментів недавно американські копи приїздили. Ну браталися після спільних забавок у тирі, зброєю мінялися. Знаю, не можна, але думаю - не одна батл юкрейн водка пішла під це діло. А потім наш мент американського пістоля посіяв, по легенді - чергову зірочку замивав. Чи загубив, чи допомогли, точно тобі вже не скажу. Знаю лише, пацани говорили: тому, хто поверне, нічого не буде, більше того, сто баксів та проблем із законом не виникатиме. Хріна, ствола вже скинули мені задешево. Я дав півтори сотки, пацанчик радий був, наче слон. В ринок поки що цей дефіцит не пускаю, швидка засвітка гарантована, нехай ще десь рік полежить у мене. Не продається, просто нахваляюся. Коли не секрет, кого воювати зібрався?

-Секрет, секрет. Навіть наша з тобою сьогоднішня зустріч - секрет. Державна таємниця.

-Ага. Тоді є звичайні "макарови", два штука, один гарячий, знай. Десь в когось з нього минулої весни стріляли і влучили.

-Мені чисті не потрібні. Постріляю і викину, давай.

-Гранат парочку не бажаєте? - Гуля виклав чотири кругленьких металевих зелених яєчка, поруч поклав запали. Карась непевно стенув плечима.

-Хрін його... Парочку візьму.

-Точно на війну зібрався. Слухай, є балончик "Черемухи", свіженький. Спочатку газова атака, потім закидаєш фашистів гранатами, далі добивай піхоту з "калаша".

-До речі, бронетранспортера надувного немає в тебе?

Гуля цілком серйозно відійшов у куток, повернувся з новеньким бронежилетом, критично оглянув його, поклав зверху на зброю.

-Броня крєпка і танки наші бистрі. Усе, що можу запропонувати. Замовлення на бетеери, вертольоти та підводні човни виконуються гарантовано лише мінімум за півроку. Не жартую, серйозно кажу.

-Навіть про підводний човен?

-Ну, стосовно цього не знаю, грунт не зондував, але броневика цілком реально прикупити, навіть не завжди старенького. У Мукачеві випадок був: після вбивства одного місцевого крутелика в гаражі бетеера знайшли, у кабінеті, - Гуля багатозначно підніс пальця, наголошуючи на цьому слові, навіть повторив його: - Ка-бі-не-ті, пойняв? Автомати там на стінці висіли, наче рушниці мисливські,