Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха
Алла заворушилася, повернулася на бік. Знову затуманений Савицький не замислювався особливо, була її посмішка щирою чи вона лише гралася у якусь свою незрозумілу гру.
-Доброго ранку.
-Хто тобі сказав?
-Про що?
-Про добрий ранок... Наче з китового черева вибрався, мать його туди нехай... бл-л-лін, о-ох! - наявність живого глядача і слухача спонукала до голосних стогонів.
-Допив усе?
-Тобі теж недобре?
-Дені, мені від учора недобре. Невже ти думаєш, приємно дивитися на тебе такого, ще так недавно сильного, а нині - розбитого, мов фарфоровий унітаз? - порівняння, швидше за все, прийшло їй у голову випадково, було її авторським, Савицький навіть посміхнувся.
-Про унітаз це добре. Спускають у мої нутрощі всяке гамно, - Савицький подивився на рештки горілки в пляшці, трошки подумав, допив одним ковтком. - Отак.
-Може, на цьому зупинимося? Я буду з тобою цілий день, померти не дам, ти ж сильніший за різних там Жигунів. Жиган-лимон, мальчишка симпатичный, знаєш пісню? - вона навіть трошки наспівала блатний мотивчик.
-Знаю, знаю, бл-лін як башка розколюється, - обхопивши голову руками, Савицький почав хитатися, сидячи на ліжку, зліва направо. - О-ой, йой-йой-йой!
-Нічого, полікуємо. Душ, контрастний, потім масаж, я вийду в аптеку, куплю травички різної-всякої, чайку тобі заварю, поспиш. Як ти на масаж дивишся?
-Китайський?
-Китайський. Особливий, витверезюючий, тонізуючий. Піднімає загальний життєвий тонус.
-І все?
-Може, ще дещо підніме. Не загальне, більш конкретне. Гайда, гайда в ванну!
Фотографії матері і доньки, через яких усе почалося, валялися на підлозі
біля ліжка с боку Алли. Прокинувшись одночасно з коханцем, вона не поспішала
давати йому про це знати, лежала і роздивлялася жіноче та дівоче обличчя.
6.
-Це все, що вдалося?
-Поки що все. Пуща-Водиця підпорядкована області, навести довідки не
складно, але й не надто просто, Малий не Господь, а звичайнісінький опер, навіть не з Главку, інших підключати ризиковано, і так уже двоє сторонніх в курсі подій.
-Двоє?
-Ну, Вітька і тітонька ця занудна, антикварова вдовиця. Навряд чи від неї кудись щось піде та все ж таки зайві вуха, чорт... Коротше, Малий обіцяв до завтра кров з носу дізнатися, що ж то за будиночок у Пущі і чи можна якось вийти напряму на пана консультанта, мать його...
Цілий день Людмила Сошенко ходила, мов та казкова Русалонька, наче по розпеченому вугіллю. Рибалка порадив хоча б для маскування починати якісь відповідні дії, аби виконати вимоги Жигуна - він далі підозрював, що кожен крок Людмили контролюється. Тому до неї додому приїздили окремо, переговорювалися лише по мобільним, навряд чи викрадачі мають аж таку широкі можливості. Аби прослуховувати розмови по стільниковому зв`язку. Квартиру Людмили перевірив на наявність "жучків" особисто, переконався - у телефоні є невеличкий пристрій, більше ніде, короткуваті руки в Жигуна і компанії, не застромили відповідної апаратури по всій квартирі. Отже, зайвого по телефону краще не говорити, та це завжди ясно, навіть без "жучків". Не телефонна розмова - ось наша улюблена фраза. Трошки подумавши, Олег вирішив таки сказати про це Людмилі, реакцію передбачив - будь-хто злякається, коли виявить, що до особистого житла, того самого дому, який мусить вважатися фортецею, залазили чужі люди і лишили непошкодженими замки, котрі дотепер вважалися міцними та надійними. Взявши справу під особистий контроль, Рибалка швидко організував майстра, замки оперативно поміняли. Перед вікнами Карась також старався не миготіти, бо хтось ззовні точно стежить за вікнами квартири.
Під кінець дня в Людмили також були новини. Озвався Жигун власною персоною, поцікавився, як просуваються справи, чи не потрібна допомога. З Оксаною поговорити не дозволив, бо дівчина спить, краще не будити її. На новому місці освоїлася, поводяться з нею нормально, не голодує. Висловивши побажання, аби справу вдалося таки залагодити навіть раніше, ніж у п`ятницю, Сергій Сергійович поклав трубку.
-Олежко, ми зможемо хоча б щось зробити? - це питання Рибалці остогидло, та він, розуміючи стан Людмили, не виказував свого роздратування.
-На крайняк доведеться робити так, як вони скажуть. Хоча не думаю, не дійде до цього. Оксану знайдемо, знайдемо, не переживай, - він погладив жінку по голові, наче маленьку дитинку.
-Не можна, Олежко, я ж нікому нічого не доведу, нічого...
-Кажу тобі - істериками тут не допоможеш. Не треба істерик, чула? В разі чого, якщо інакшого способу врятувати Ксеню просто не лишиться, у нас буде до понеділка два дні. Коли все може відкритися?
-Швидко. Думаю, менш ніж за тиждень, саме почнеться традиційна звітна перевірка за місяць по кожному відділу, кредитування йде в числі перших, пояснень не уникнути.
-Чудово, значить, кілька робочих днів навіть у запасі є. Я зможу вивезти вас обох з міста, заховаю, коли будете в безпеці, щось протанцюється, придумається. Але, ще раз тобі кажу, навряд чи до такого я допущу.
Більше ні про що з Людмилою говорити було неможливо, тому Рибалка організував для неї коньяку, снодійні та антидепресанти тут не годилися, вони гальмують, а найближчі дні жінці потрібна ясна голова. Сам постелив їй, приготував солодкого чаю з лимоном, накрив ковдрою, порадив заснути. Хоча по собі знав - це важно, майже неможливо. Тому сидів допізна, так само цмулячи коньяк і абсолютно не сприймаючи пострілів, що чулися з увімкненого телевізора. Добре хоч шефа не було сьогодні, наче завтра так само не вийде, кажуть, прихворів. Отже, можна почувати себе більш-менш вільно.
Малий озвався у четвер близько дванадцятої дня. До того часу видзвонити Вітьку виявилося неможливим, і Олег облишив цю невдячну справу, тинявся по території базару, звичний навколишній мурашник його завжди заспокоював. За цим зайняттям його й застав дзвінок
