💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » "Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

Читаємо онлайн "Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький
тривогу, що тоді?

— Не встигне й пікнути, — відповідав Дем’янов, який за планом операції брав на себе вартового.

— Ну, а якщо все-таки він пікне?

Передбачалось і це.

— А якщо хтось із бандитів запізниться на засідання і ввійде у двір в момент операції?..

— А якщо не пощастить швидко зламати віконниці і бандити встигнуть схопити зброю?..

— А якщо хтось із вас постраждає від вибуху?

— А якщо в момент вибуху випадково на вулиці опиниться військовий патруль?

Після кожного «якщо» наставала мовчанка — всі думали.

На ці шрагінські «якщо» пішли години, і робота їхня схожа була на колективне розв’язання алгебраїчної задачі з безконечною кількістю невідомих. Але нікому й на думку не спало ображатися на причепливість Шрагіна, всі розуміли: він хоче одного — щоб операція пройшла успішно і без втрат.

У середу, на щастя, вечір видався хмарний, і вже на сьому годину, коли в квартиру Савченка почали приходити члени комітету, двір, з трьох боків стиснутий будинками, поринув у темряву. Ковальову стало небезпечно залишатися на вулиці: з наближенням комендантської години вона зовсім обезлюділа, і всяка самітна постать привертала увагу. Але й це «якщо» було передбачено: він сховався у темному під’їзді будинку напроти завітних воріт і звідти спостерігав.

У двір уже пройшло чотирнадцять чоловік, а повинно їх бути сімнадцять. Ковальов ждав цих, що спізнились, але й після восьмої більше ніхто не появлявся. Рівно о восьмій змінили вартового біля складу.

Ковальов вийшов з під’їзду, завернув за ріг. Тут у тихому провулку на лавочці сиділи Дем’янов і Федорчук.

— Уже чотирнадцять, — тихо сказав їм Ковальов не зупиняючись.

Федорчук підвівся і пішов до мети. Виглядав він вельми респектабельно: чорне пальто з смушковим коміром, капелюх, у руках пузатий портфель. Через хвилину за ним рушив Дем’янов. Трохи позаду — Ковальов. Тепер його завдання — коли б щось трапилося, кинутись на допомогу товаришам і прикривати їх відхід. Якщо буде потрібно вогнем — під пальтом у нього був підвішений важкий маузер.

Незалежно, упевнено Федорчук пройшов у глибину двору — вартовий повинен подумати, що це ще один гість Савченка. Але, підійшовши до дверей квартири, Федорчук метнувся за ріг будинку і присів за ящиком з сміттям. Через хвилину вартовий побачив, як зайшов у двір п’яний чоловік, явно шукаючи відлюдну місцинку. П’яний хитався з боку на бік, але йшов прямо на вартового, наче й не бачив його.

— Хальт! — неголосно крикнув вартовий.

— Що хальт, чому хальт? — бурмотів п’яний і, зупинившись за два кроки від вартового, повернувся до нього спиною і зайнявся цілком природною справою.

— Ду, русіше швайн, — вилаявся вартовий і, ступивши крок до п’яного, замахнувся прикладом автомата.

Стрімко повернувшись, Дем’янов всадив ножа в груди вартового і навалився на нього всім тілом. Одразу ж вийшов Федорчук з-за ящика з сміттям і попрямував до зачинених віконницями вікон квартири Савченка. Туди ж підбіг і Дем’янов. Він взяв у Федорчука схожу на цеглину міну. Федорчук могутніми руками вхопився за низ віконниць і з усієї сили рвонув їх на себе. Болт, що замикав, витримав, але завіси з тріском вирвалися із стіни і віконниці відлетіли вбік. Дем’янов широко розмахнувся і кинув у вікно міну.

Гуркіт вибуху наздогнав їх, коли вони вже вибігали на вулицю. Від удару вибухової хвилі вони не встояли на ногах. Вулиця була безлюдна. Тільки Ковальов стояв біля воріт. Всі вони спокійною, неквапливою ходою попрямували до перехрестя, а там у різні боки бігом…

Того ж вечора перестав існувати і метранпаж друкарні Кулешов. Він ішов додому і, коли повернув у свій провулок, то носом до носа зіткнувся з якимось перехожим — в останню хвилину свого життя запроданець побачив перед собою Григоренка…

Від вибуху міни не загинуло тільки двоє: зовсім не постраждав представник українського центру Кривенко, що приїхав на нараду зі Львова, і до ранку прожив доставлений у госпіталь «отець» Савелій, якому відірвало ноги.

Релінк прибув на місце події через годину після вибуху. Ніякого сумніву, що тут учинена нова велика диверсія, у нього не було. Не сумнівався в цьому і начальник поліції СД Цах. Це ясно було всім, хто бачив мертвого вартового і розвалену квартиру Савченка.

Порадившись із Цахом, Релінк голосно звернувся до людей, що оточили його:

— Все ясно, тікаючи з міста, червоні залишили тут міну уповільненої дії.

— Безумовно, — підтвердив Цах.

Вселивши присутнім цю версію, вони зразу поїхали.

На другий день вранці до Релінка доставили уцілілого представника українського центру Кривенка. Вигляд у нього був жахливий: обличчя в синяках і безперервно посмикувалось, нижня щелепа одвисла, франтуватий костюм весь забризканий грязюкою.

— Що це за таємна вечеря була в вас? — люто почав Релінк.

— Ми… виробляли… заходи… кращої допомоги… окупаційним властям… — затинаючись, ледве чутно відповідав Кривенко.

— Чому я нічого не знав про ваш приїзд?

— Вас… мав… інформувати… Савченко.

— Кустарі! Ідіоти! — крикнув Релінк і, зціпивши зуби, видавив: — Як це сталося?

— Ми… сиділи… за столом… Савченко доповідав обстановку… затріщали віконниці… розбили вікно… Я бачу, летить цеглина… Встиг упасти під стіл. Більше нічого… не пам’ятаю…

— Чому Савченко не організував охорону?

— Я саме… турбувався. А Савченко сказав… у дворі вартовий.

— Ідіоти! — тихо, не розтуляючи вуста, промовив Релінк.

Кривенко ледве підвівся, але наче підтятий упав на підлогу…

СД вжила всіх заходів, щоб місто не довідалося про цю подію. Але через два дні підпільники випустили листівку, в якій повідомлялося про знищення за вироком підпільного центру зграї запроданців.

Вночі Релінк і Цах поїхали в тюрму. В

Відгуки про книгу "Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: