"Грант" викликає Москву - Василь Іванович Ардамацький

На суднобудівному: потоплення плавучого крана і міна в трюмі сторожовика.

Прокламації: про святкування Жовтня, про відступ німецької армії під Москвою, про акції проти євреїв, заклик до саботажу і відмова їхати в Німеччину.

Кожного ранку, сідаючи за стіл, Релінк перебігав очима цей перелік, і потім, коли вів допити, список весь час лишався перед ним. Він намагався так спрямовувати допит, щоб арештований вільно чи мимоволі раптом зачепився за якусь справу з його списку.

Проте відбувалося справді щось дивне і тривожне — у сіті, які він розставив, потрапляло чимало людей, тюрма весь час повна-повнісінька, багато хто з арештованих були викриті або навіть самі призналися у діях, ворожих Німеччині, але ні від кого з них не простягнулася хоча б павутинна ниточка до подій із списку. Можна було подумати, що люди, які попадали в сіті СД, робили це навмисно, і тільки для того, щоб одвернути увагу на себе від визначніших осіб. Повірити в це Релінк не міг. Він уже відмовився від припущення, що всі великі події — справа однієї й тієї ж невеликої групи фанатиків, але водночас припустити, що проти нього виступає така численна, добре оснащена організація, не хотів.

І все-таки між арештованими, що пройшли через його руки, і тими невідомими і більш небезпечними Релінк відчував якийсь неясний зв’язок.

Релінк був по-своєму розумний і умілий працівник СД. Його роботу в Парижі та Голландії помітило і винагородило вище керівництво. І сюди його послали, враховуючи перспективність радянського півдня в історичних планах фюрера. Він пишався, що потрапив на таку важливу ділянку фронту, і намагався виправдати це довір’я. Правда, останнім часом Берлін уже не нагадував йому про особливу важливість південного плацдарму, і можна було подумати, що цієї важливості більше не існує. Але тепер його засмучувало інше: він був неспроможний зрозуміти природу і психологію свого нового противника. А він знав, що успіх боротьби починається з цього.

Добре було б поговорити про все це з розумною людиною, що має більший, ніж у нього, досвід спілкування з радянськими людьми, та Релінк просто не знав такої людини. А втім, ні, одна така людина є — лідер українських націоналістів Савченко. Уже під час першої зустрічі з ним Релінк зрозумів, що має справу, якщо не з розумною, то принаймні з дуже хитрою людиною. Проте Релінк не міг одверто викласти перед ним усі свої сумніви і своє нерозуміння. Крім того, з цими українськими діячами взагалі провадили якусь складну гру. То ними категорично нехтували, то вимагали всіляко наблизити їх до себе, надавати всякої підтримки. А три дні тому Берлін наказав роз’яснити місцевим українським лідерам, причому в найрізкішій і найкатегоричнішій формі, що на окупованій території України Німеччина — це і єдина влада і єдина політика. Саме з цього приводу сьогодні Релінк і мав зустрітися з Савченком…

На конспіративну квартиру, спеціально відведену для їх зустрічей, Савченко прибув точно в призначений час. Релінк знав звичку свого українського партнера приходити хвилина в хвилину і вже чекав на нього.

— Ну, як справи, пане Савченко? — безтурботно спитав Релінк.

— Погані, якщо вас цікавить тільки те, що цікавить завжди, — сухо відповів Савченко. — Хоч мої люди, можете мені повірити, роблять усе, щоб знайти мерзотників.

— Та ну їх до біса! — вигукнув Релінк і запросив Савченка в іншу кімнату. Пройшовши туди попереду Релінка і побачивши накритий стіл, Савченко здивовано оглянувся.

— Проходьте, проходьте, — взяв його Релінк за плечі. — Не можемо ж ми все своє життя звести до боротьби з мерзотниками, коли-небудь треба згадати і про те, що ми теж люди і не від того, щоб пополоскати горло добрим вином.

— На жаль, я зовсім не п’ю.

— І зі мною? І за наше бойове співробітництво? — запитував Релінк, делікатно підштовхуючи Савченка до столу.

— Тільки суто символічно, — погодився, нарешті, той.

Релінк думав, що Савченко просто комизиться і що його символіка закінчиться тим, що він вихлище коньяк. Але він помилився. Савченко тільки раз пригубив чарку і потім демонстративно відсунув її на середину стола.

Релінк опинився в невигідному становищі, — він повинен був пити сам, інакше Савченко міг подумати, що коньяк приготували спеціально для нього.

Випивши першу чарку і не поспішаючи наливати другу, Релінк спитав:

— Ви не пробували аналізувати причини, через які ваші люди не в змозі істотно допомогти нам спіймати бандитів?

— Тут глибокого аналізу й не потрібно, — незворушно відповів Савченко. — Причина одна і для моїх і для ваших людей. Ми маємо справу з розумним і вмілим ворогом. А потім ховатися завжди легше, ніж шукати, я знаю це ще по дитячих іграх, — тонко посміхнувся він. — Трапилося щось іще?

— А хіба вам мало? — спитав у відповідь Релінк, приховуючи роздратування. — Ви мені не раз казали, що у вашій організації абсолютно всі верстви населення. Я починаю в цьому сумніватись.

Савченко довго не відповідав, жував виноград, акуратно випльовуючи кісточки в долоню.

— Ну? — зовсім не миролюбно поквапив його Релінк.

— Гаразд. — Савченко зсипав кісточки в попільничку. — Ви просили мене бути відвертим. Скажу, що думаю… З одного боку, ви тут нікому не вірите, навіть нам. А з другого… — не діждавшись заперечення, вів далі Савченко, — ви маєте справу з паршивим стадом і намагаєтесь що б то не стало знайти в ньому найшолудивішу вівцю. Невже ви сподіваєтесь, що, коли ви її знайдете, то стадо зразу стане кращим? Дурниця! Ви ж демонструєте розуміння єврейської проблеми і вирішуєте її радикально раз і назавжди. Ви, може, думаєте, що росіяни для вас менша небезпека? Та поки хоча б менше половини росіян живі, ви не можете говорити ні про яку свою перемогу на цій землі… — Савченко замовк, почекав трохи, дивлячись на Релінка хитрим, усе розуміючим поглядом, і вів далі: — Ми створили тут свій комітет. При мені є бойовий актив. Замість того, щоб використати наші сили для тотальної боротьби з комуністами,