💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Анна
5 липня 2024 12:37
Джеймс Олiвер просто класний автор книг. І до речі, класний сайт. Молодці
Бродяги Пiвночi (збірник) - Джеймс Олiвер Кервуд
Юрій
7 червня 2024 13:40
Чудовий приклад якісної сучасної української книги!👍
Лис та інші детективні історії. - Мирослав Іванович Дочинець
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Три таємниці Великого озера - Наталія Ігорівна Тисовська

Три таємниці Великого озера - Наталія Ігорівна Тисовська

Читаємо онлайн Три таємниці Великого озера - Наталія Ігорівна Тисовська
приватну власність! Я можу застрелити вас на місці - і мені за те нічого не буде!

- А за Ромчика Данильця вам щось буде? - повільно спитала я.- Навіщо ви штовхнули Ромчика у водоспад? Злякалися долі Івана Дем’янюка?

Лео Дан посірів на обличчі.

- Що ти тямиш, шмаркачко! - проскреготів він.- Чергове поновлення справи Дем’янюка - просто політичний хід. Нікому на Заході не цікава сильна Україна - це тільки зайвий клопіт для великої політики. Кому потрібно через якусь там міфічну Україну - ніхто й не відає, де вона на карті! - псувати стосунки з Росією? От і підтримують - всіма доступними засобами - образ ворога… Вісімдесятирічний Іван Дем’янюк їм завадив! - махнув рукою Лео Дан.- Ет!

Бридко було чути ці патетичні промови з уст зрадника. Він виправдовує себе - зрозуміло: людина завжди знайде виправдання будь-якому своєму вчинку. Виявив слабкість раз, вдруге, втретє, а там покотилося… Але невже він не відчуває фальшу у власних словах?!

- Тоді чому ж? - холодно спитала я.- Навіщо ви видерли сторінку з конторської книги в бібліотеці Університету? Що шукали ви в «Просвіті», коли вломилися туди поночі? Як ви зважилися на вбивство?

- Бо Данильців онук невчасно почав ворушити минуле… Міг вийти на людей, які знали мене особисто… І це саме тоді, коли ми майже підібралися до… майже розгадали…

Старий замовк на півслові та знову підкинув рушницю, цівка якої була вже почала потроху опускатися. Петрик, котрий вичікував на слушний момент, раптом стрибнув уперед - але запізнився. Лео Дан із несподіваною для такого стариганя силою втелющив його цівкою рушниці по обличчю, аж Петрик відлетів до стіни і непритомний гримнувся поряд з Ожавашко. З розсіченої щоки побігла кров.

Дівчина тоненько завила, як поранене звіреня. Виходу не було. З цього клятого підвалу виходу не було. Лео Дан не може залишити нас живими - тільки не після того, як ми звинуватили його у смерті Романа Данильця. Мабуть, понад в’язницю колишній мер Буремної Затоки боїться неслави, а вона неминуча, якщо ми колись виберемося на волю.

І все одно якась нав’язлива думка не давала мені спокою. Невже поважний громадянин міста, навіть якщо і трапився момент зради в його біографії, міг зважитися на вбивство, щоб зберегти свою таємницю? І чому тоді він не вбив одразу й Ожавашко, а припнув наручниками у власному підвалі? Навіть рот їй не зав’язав - якби вона кричала, її могли б почути випадкові перехожі! Щось у цій історії не трималося купи.

- Ви нас не уб’єте,- сказала я чужим голосом і відчула, як той зрадливо тремтить од хвилювання.- Постріли почують сусіди.

- Почують,- легко згодився Лео Дан.- Та хто тебе напоумив, мовби я стрілятиму? Ні, маю кращу ідею.

Старий перекинув рушницю у ліву руку, а правою заліз у кишеню. За мить він дістав важенький чорний балончик - мисливці беруть із собою такі на полювання на випадок непередбаченої зустрічі з ведмедем. У Буремній Затоці такі балончики заборонені законом, але ніхто на те не зважає - навіть дівчата часом носять їх у сумочках.

Мені вчувся кислуватий запах нервово-паралітичного газу, хоча це, звісна річ, було просто виплодом моєї бурхливої уяви.

Що ж діяти? Що нам робити?…

- Будинок оточений! - зненацька загримотіло звідусіль.- Усім виходити з піднесеними руками!

У мене підломилися ноги, і я важко грьопнулася на долівку, мов славнозвісний Дон Кіхот із кобили у Лукашевому перекладі.

Що відбувалося далі, зв’язно реконструювати неможливо. Лео Дан двічі вистрілив у вікно - звідти пролунала бадьора відповідь. Кулі захоплено свистіли доокіл. Ожавашко зарепетувала, і знадвору пролунав переляканий наказ: «Не стріляти! Не стріляти! Там є жінка!» Від гуркоту пострілів Петрик отямився, дриґнув ногою й підбив мене під лікоть - аж з очей іскри сипонули. На кілька секунд я осліпла й оглухла.

За ці кілька секунд ситуація кардинально змінилася не на користь Лео Дана. Важкі кроки гуркотіли сходами в нас над головою, старигань розвернувся на сто вісімдесят градусів і наосліп двічі вистрілив. Поки він міняв набої в рушниці, Петрик підхопився і штовхнув його в спину. Старий поточився, зараз-таки згори на стариганя плигнув полісмен.

- Лежати! Руки за голову!

Не розбираючи, хто злочинець, а хто жертва, полісмен буцнув носаками важких чоботів на шнурівці спершу Лео Дана, а тоді й Петрика. Я скрикнула, мов він поцілив під ребра мені, і полісмен гавкнув:

- Мовчати!

Ожавашко залопотала щось незрозуміле - Петрик роздратовано заґелґотав у відповідь. Схоже, від потрясіння у нього відкрилося приховане знання рідної мови оджибве.

Слідком за першим відчайдушним полісменом до підвалу вдерлася ціла команда з пістолетами напоготові, але їм уже зовсім не лишилося роботи: Лео Дан і Петрик корчилися на підлозі, я лежала зі слухняно закинутими за голову руками, а прикута до труби Ожавашко тихенько скиглила у своєму кутку.

Білява жіночка у поліційній формі, з наштукатуреним до неможливості обличчям, з кривавою квіткою замість вуст, спершу кинулася до Ожавашко й відстебнула наручник. Рука дівчини моментально впала додолу, мов підламана. Наша знайома детектив Коен підхопила Ожавашко за поперек і допомогла звестися на рівні ноги.

Тут її погляд упав на Петрика - й вона його упізнала. Вона перевела очі на мене.

- Знову ви?!

- Пітер прийшов мене врятувати,- кволо муркнула Ожавашко.- А ваш колега вдарив його під ребра. Це безглуздо.

- А хто ж тоді зловмисник? - вибалушив очі колега, вочевидь, відмовляючись вірити, що злочинцем може виявитися не підозрілий індіанець, а отой древній розпатланий старигань. Потім до полісмена дійшло, що старигань - поважна людина, колишній мер Буремної Затоки, і від обличчя охоронця правопорядку відлила вся кров.

Він метнув погляд на мене - я лишалася єдиною гідною кандидатурою на роль зловмисника.

- Е ні,- помотала я головою,- ми так не домовлялися! Я не винна!

У запалі я навіть не збагнула, що розмовляю українською, і полісмен просто не може мене розуміти. Але

Відгуки про книгу Три таємниці Великого озера - Наталія Ігорівна Тисовська (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: