Останній спадок - Андрій Новік

Ірина ввімкнула сірий ноутбук Acer, і за секунду з нього полилися звуки вітання Windows.

— Секунду. — Ірина швидко ввела в браузері пошук сайту «24 канал». — Ось.

Знайшовши потрібний відеоролик, вона клацнула по ньому, виводячи на повний екран. Це був уривок ранкових новин. Перед очима замиготіли кадри із зображенням якогось сільця, низеньких будинків і прикритих білими простирадлами тіл на землі. Кадри змінювалися так швидко, що я не встигав осягнути того, що бачу перед собою.

— Тридцять чотири особи загинули внаслідок стрілянини в невеликому селищі Ілів, що неподалік від Львова, — почав коментувати зображення чоловічий голос за кадром. — Уранці 11 вересня до поліції надійшло повідомлення про постріли біля сіл Стільсько, Дуброва й Ілів. Свідки стверджують, що в село в’їхав синій автомобіль, а за годину по тому почулися постріли.

— Зранку я проїжджав на ровері дорогою до Дуброви, — під зображенням підстаркуватого чоловіка з обведеними зморшками очима та чорними цятками на щоках стояв напис «Михайло, свідок», — і побачив перевернуту машину. Лежала догори ногами. Я підбіг подивитися, чи хто є живий, а побачив усередині непритомних чоловіка й жінку. Я не знав, що робити: заслабий, аби витягнути їх. Машину-то потовкло добре так.

— На виклик свідка прибула оперативна група Головного управління поліції Львівської області, — продовжував голос за кадром. — Оглянувши двох загиблих, — чоловіка та жінку, тіла яких знайшли посеред дороги, — поліцейські попрямували до Ілева. Там перед ними відкрилася жахлива картина: повсюди, у хатах і на подвір’ях, нерухомо лежали місцеві мешканці. За словами оперативників, наразі можна стверджувати, що йдеться про тіла: ніхто зі знайдених не вижив.

— Після проведення огляду місця події було встановлено, що смерть мешканців села Ілів, Львівська область, має насильницький характер і спричинена пострілами з вогнепальної зброї чи ударами тупими й гострими предметами. — Очі тлустого вусатого чоловіка, що говорив на камеру, тупо бігали з боку в бік, вичитуючи рядки заздалегідь підготовленого тексту. Унизу стояв напис «Лимаренко Сергій Олегович, начальник слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області». — Імена жертв встановлюють, їх буде оголошено згодом. На місці вбивств знайдено пошкоджений автомобіль із пораненою жінкою. — Кадри змінювалися, показуючи глядачеві понівечений синій Chevrolet, виламані дверцята та порожній салон. — Жінку доправлено до місцевої лікарні у вкрай важкому стані. Задля безпеки особу жертви та лікарню, де вона перебуває, оголошено не буде.

Серце несамовито погнало кров по венах. Злість, відчай, нерозуміння та несподівана радість згорнулись у тугий клубок, що застряг у горлі. На екрані постала перемотана бинтами та заліплена пластирами Олівія, яка лежала під крапельницею. Попри те, що обличчя та голос навмисно до невпізнання спотворили, я знав, що то вона. Олівія жива!

— Ми вже їхали назад до Львова, — я занімів, почувши тихі й ніби якісь аж скрипучі слова подруги, — коли Далібор наче з’їхав із глузду й узявся бити Марка, вивертаючи кермо в різні боки. Потім він витяг зброю та почав нам погрожувати.

— Що?.. — Я не йняв віри почутому.

— Усе сталося надто швидко, аби ми змогли зреагувати. Нас підкинуло, занесло в кювет і перевернуло декілька разів. Далі я нічого не пам’ятаю.

— Навіщо ви їхали до Ілева? — притишений голос журналістки ледь-ледь, проте все ж можна було вловити.

— Далібор казав, що це якось пов’язано з убивством його студента.

Тепер показували університет і відзняті в аудиторії відеофайли.

— Було також виявлено причетність Далібора Кравця до, як спочатку вважали, самогубства студента Максима Підгірського. Студент зайшов до лекційної аудиторії, де вів заняття Далібор Кравець, і без слів вистрілив собі в обличчя.

Слово знову взяв тлустий начальник поліції:

— Після медекспертизи тіла загиблого Максима Підгірського можемо впевнено стверджувати, що хлопець перебував під дією алкалоїда псилоцибін, що в разі використання високої дози — близько 12 мг і більше — може спричинити сп’яніння, відсторонення від зовнішнього світу та глибокі галюцинації. Отже, слід пояснювати самогубство неспроможністю тверезо мислити, а у відкритому кримінальному провадженні про умисне вбивство головним підозрюваним вважати колишнього викладача університету імені Івана Франка Далібора Кравця, який останнім бачив Максима Підгірського живим. Окрім того, за свідченнями жінки, що була з паном Кравцем у постраждалому в Ілеві автомобілі, є підстави висловити йому підозру в умисній причетності до масових убивств. Водія авто досі не знайдено й оголошено в розшук. Він може бути вкрай небезпечним і психічно нестабільним. Наразі триває розслідування. Щодо двох інцидентів відкрито кримінальні провадження згідно зі статтею 115 Кримінального кодексу України за частиною першою — «умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині» — та частиною другою, пункт перший — «умисне протиправне заподіяння смерті двом і більше людям».

— За кілька годин опісля зі школи зник син Далібора Кравця Лука. Є припущення, що йому загрожує смертельна небезпека. На екрані ви можете бачити фото підозрюваних і зниклого дев’ятирічного хлопчика. — Я дивився на самого себе, усміхненого й життєрадісного, та на Луку праворуч. Посередині розмістили фото похмурого Марка. — У тому разі, якщо ви побачите когось із них, просимо негайно зателефонувати до поліції за номером «102» або зв’язатися за телефоном гарячої лінії.

Відео обірвалось. Як і моє серцебиття. Тієї миті я усвідомив, як глобально було знищено мою реальність.

Чому Олівія таке говорила? Чому брехала? Навіщо їй підставляти мене? І що означав наркотичний стан Максима від псилоцибіну? Чому капітан Кострубчук не повідомив поліцію про те, що витяг мене з того авто й кинув десь посеред Рясного? Хто, блядь, убив усіх тих людей?!

— Чому в новинах не розповіли про?.. — Я хотів сказати про чорний джип, але урвав на півслові, згадавши слова Олівії. Її свідчення просто нівелювали ймовірність будь-якої іншої версії аварії нашого автомобіля.

Не знаходячи слів підтримки, Іра мовчки спостерігала за тим, як я поволі скочуюсь у безтямне божевілля. Невидющими очима я тупився в нікуди: як уникнути таких звинувачень? Думки наскакували одна на одну, б’ючись у конвульсіях марних спроб знайти вихід. Я поволі втрачав здатність не тільки мислити, а й відчувати.

Я уявляв мертвого, з пошматованими кулями грудьми Луку. Це через мене. Це я знищив сина. Я його вбив. Власноруч. Кожен крок до розкриття тієї клятої загадки поволі вбивав мого сина. Мене знудило, і я кулею вилетів із кімнати.

6

20:43. Жінка мовчки дивилася то на мене, то в комп’ютер. Зараз я найменше бажав розводити пустопорожні балачки, радше воліючи розмовляти сам із собою.

Три години тому у двері постукали й, зазирнувши у вічко, Ірина притьмом схопила сумочку, взулась і стала на порозі квартири. Двоє поліцейських прийшли перевірити,