💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем

Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем

Читаємо онлайн Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем
щоб не довелося мене зустрічати, не повідомила, коли прибуду.

Він підставив їй щоку для поцілунку рухом, який вона так добре пам’ятала.

– А я саме переглядав газету, – сказав він. – Два дні не читав газет.

Кітті зрозуміла, що він відчував потребу пояснити, чому займався звичайними буденними справами.

– Певна річ, – відказала вона. – Ви, напевно, вкрай виснажені. Мамина смерть не могла вас не шокувати.

Відколи вони бачилися востаннє, батько постарішав і схуднув. Маленький, зморшкуватий, сухенький чоловічок.

– Хірург попередив, що надії немає. Вона нездужала понад рік, але відмовлялася йти до лікаря. Хірург сказав, що їй, напевно, весь час боліло, диво, як вона витримала так довго.

– Вона зовсім не скаржилася?

– Казала, що не дуже добре почувається. Але про біль жодного разу не згадала. – Він змовк і глянув на Кітті. – Ти дуже втомилася після подорожі?

– Не дуже.

– Хочеш піднятися й глянути на неї?

– А вона тут?

– Так, її привезли з лікарні.

– Добре, я піднімуся.

– Хочеш, щоб я пішов з тобою?

Щось у батьковому голосі змусило Кітті зиркнути на нього. Він трохи відвернув обличчя – не хотів дивитися їй в очі. За останній час Кітті добре навчилася читати чужі думки. Зрештою, день за днем вона застосовувала свої почуття, щоб виловити з недбало кинутого слова чи несвідомого жесту приховані думки свого чоловіка. Вона миттєво здогадалася, що намагався приховати від неї батько, – він відчував полегшення, безмежне полегшення, і сам цього злякався. Майже тридцять років він був хорошим і вірним чоловіком, ніколи й поганого слова не сказав про свою дружину, тож тепер мав би за нею тужити. Він завжди робив те, чого від нього очікували. Його шокувало б, якби він, змигнувши чи ще якимось найменшим жестом, виказав би, що за таких обставин не почувався, як має почуватися згорьований чоловік.

– Ні, я воліла б піти сама, – сказала Кітті.

Вона піднялася у велику, холодну й претензійну спальню, в якій її мати спала стільки років. Кітті так добре пам’ятала ці масивні меблі з червоного дерева й гравюри за Маркусом Стоуном, що прикрашали стіни. На туалетному столику все розставлено в тому ретельному порядку, якого її мати притримувалася все життя. Квіти здавалися недоречними; місіс Ґарстін подумала б, що тримати квіти у спальні – нерозумно, неприродно й нездорово. Їхній аромат перебивав кислуватий, трохи їдкий запах, як у свіжовипраної білизни, що завжди асоціювався в неї з материною кімнатою.

Місіс Ґарстін лежала на ліжку зі складеними на грудях руками, наче зі смиренністю, яку не терпіла б при житті. З чіткими, різкими рисами обличчя, щоками, ямкуватими від довгих мук, запалими скронями вона виглядала гарною й навіть величавою. Смерть позбавила її обличчя злостивості й залишила лише силу характеру. Вона була схожа на римську імператрицю. Кітті зі здивуванням подумала, що з усіх мертвих людей, яких вона бачила, лише ця нагадувала, що в її земній оболонці колись жив дух. Горя вона не відчувала, бо між нею й матір’ю було забагато гірких почуттів, які не давали вкоренитися сильній любові; і, згадуючи ту дівчинку, якою сама була, вона думала, що такою її зробила мати. А дивлячись на цю сувору, владну, честолюбну жінку, що лежала перед нею така нерухома й безмовна, коли всі її дріб’язкові прагнення розвіяла смерть, Кітті відчувала печаль. Її мати все життя плела інтриги, й усі її бажання були примітивні й недостойні. Може, тепер, у якомусь іншому світі, вона дивиться на свої земні діяння з жахом.

Увійшла Доріс.

– Я так і знала, що ти приїдеш цим потягом. Я відчула, що маю заглянути на хвильку. Такий жах, правда? Бідолашна матуся.

Розплакавшись, вона кинулася до Кітті. Кітті її поцілувала. Вона знала, як мати обділяла Доріс, наділяючи її, як сварила за те, що та нудна й негарна. Кітті подумки запитала себе, чи дійсно Доріс відчувала таке глибоке горе, яке демонструвала. Але Доріс завжди була емоційна. Кітті шкодувала, що не могла заплакати, – Доріс подумає, що вона страшенно черства. Кітті здавалося, що вона забагато пройшла, щоб вдавати смуток, якого не відчувала.

– Хочеш піти побачитися з батьком? – запитала вона, коли ридання Доріс трохи стихли.

Доріс витерла очі. Кітті помітила, що вагітність пом’якшила сестрині риси, а в чорній сукні вона виглядала товстою й грубою.

– Ні, напевно, не варто. Я знову розплáчуся. Бідолаха, він чудово тримається.

Кітті провела сестру з дому, а тоді повернулася до батька. Він стояв перед каміном, газета лежала акуратно складена. Він хотів показати їй, що більше не читав.

– Я не перевдягався до вечері, – сказав він. – Не бачив у цьому потреби.

80

Вони повечеряли. Містер Ґарстін розповів Кітті подробиці дружининої хвороби й смерті, а також про люб’язність усіх, хто відгукнувся (у нього на столі лежали стосики листів співчуття, і він зітхнув, подумавши, що на них усіх доведеться відповісти), та про домовленості щодо похорону. Відтак вони перейшли у його кабінет. З усього будинку лише в цій кімнаті був камін. Він автоматично взяв із полички свою люльку й почав її набивати, але тоді з сумнівом глянув на доньку й опустив руки.

– Хіба ви не будете курити? – запитала вона.

– Твоя матір не дуже любила запах диму після вечері, а від сигар я відмовився ще після війни.

Від його відповіді в Кітті стиснулося серце. Як жахливо – шістдесятирічний чоловік вагається, чи курити те, що він хоче, у власному кабінеті.

– Мені подобається запах диму, – всміхнулася вона.

На його обличчі мелькнуло полегшення, і він знову взяв люльку й підкурив її. Вони сіли одне навпроти одного біля каміна. Йому здавалося, що він мусить поговорити з Кітті про її власні негаразди.

– Напевно, ти отримала листа, який матір написала тобі в Порт-Саїд. Новина про смерть бідолахи Волтера стала великим шоком для нас обох. Я вважав його дуже хорошим чоловіком.

Кітті не знала, що відповісти.

– Мати сказала мені, що в тебе буде дитина.

– Так.

– Коли саме?

– Місяців за чотири.

– Це стане тобі за велику втіху. Сходи до Доріс, подивися на її сина. Симпатичний малий.

Вони розмовляли стриманіше, ніж зовсім незнайомі люди, які щойно зустрілися, бо, якби вони не знали одне одного, він цікавився б нею тільки через те, що був допитливий, але їхнє спільне минуле звело між ними стіну байдужості. Кітті дуже добре знала, що не зробила нічого, щоб заслужити прихильність батька: в домі на нього ніколи не зважали, він був годувальник, якого трохи зневажали, бо він не міг забезпечувати

Відгуки про книгу Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: