💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем

Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем

Читаємо онлайн Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем
Дороті, прагнучи допомогти, запропонувала піти з нею, але Кітті слізно просила відпустити її саму. Вона погодилася взяти на допомогу двох служок Дороті.

Будинок залишили на старшого служку, й тепер він відчинив Кітті двері. Дивно заходити у свій власний дім, як у чужий. Там стояла чистота, всюди лад. Усе на своїх місцях, бери й користуйся, але, хоч надворі було тепло й сонячно, у тихих кімнатах віяло холодом і пусткою. Меблі були розставлені так, як належить, і вази, в яких мали б бути квіти, стояли на своїх місцях; книжка, яку Кітті вже не знати коли поклала обкладинкою догори, так і лежала. Здавалося, наче той будинок покинули лише хвилину тому, а проте за цю хвилину проминула вічність і тепер неможливо уявити, що в ньому колись звучатиме сміх і відлуння розмов. На піаніно стояли розгорнуті ноти, фокстрот наче чекав, доки його заграють, але здавалося, що, як ударити по клавішах, не залунає й звуку. У Волтеровій кімнаті все було так само акуратно, як і при ньому. На комоді стояли дві великі фотографії – Кітті в сукні дебютантки та в день весілля.

Але служки вже дістали з комори скрині, й вона стояла над ними, керуючи зборами. Вони пакували все швидко й акуратно. Кітті подумала, що за два дні легко скінчить усі приготування. Тільки не давати собі заглиблюватися в думки – на це немає часу. Раптом вона почула позаду кроки, озирнулася й побачила Чарлі Таунсенда. У неї враз похололо на серці.

– Чого тобі треба? – запитала вона.

– Може, зайдеш у вітальню? Я маю тобі дещо сказати.

– Я дуже зайнята.

– Лише на п’ять хвилин.

Вона більше нічого не сказала, але, розпорядившись, щоб служки продовжували роботу, увійшла за Чарлі до сусідньої кімнати. Вона не сіла, щоб показати, що не збирається надовго затримуватися. Вона знала, що дуже зблідла, та й серце стукотіло в грудях, але вона подивилася на нього холодно й вороже.

– Чого тобі?

– Я щойно почув від Дороті, що ти післязавтра від’їжджаєш. Вона сказала мені, що ти тут, і попросила зателефонувати й запитати, чи я можу чимось допомогти.

– Спасибі, але я цілком впораюся сама.

– Я так і думав. Тому прийшов, щоб запитати не про це. Я прийшов дізнатися, чи ти так раптово їдеш через те, що сталося вчора.

– Ви з Дороті були дуже люб’язні до мене. Мені не хочеться зловживати вашою гостинністю.

– Це не дуже пряма відповідь.

– Яке тобі діло?

– Велике. Мені не подобається думати, що я своїми діями підштовхнув тебе до такого рішення.

Кітті стояла біля столу. Вона опустила очі. Її погляд упав на журнал. Старий журнал, який Волтер читав того жахливого вечора, коли… а тепер він… Вона глянула на Чарлі.

– Я почуваюся на самому дні. Ти не міг би зневажати мене так, як я сама зневажаю себе.

– Але ж я тебе не зневажаю. Я мав на увазі все, що вчора сказав. Нащо так тікати? Не розумію, чому ми не можемо бути добрими друзями. Мені страшенно не подобається думати, що ти вважаєш, ніби я погано з тобою повівся.

– Чому ти не міг дати мені спокій?

– Чорт забирай, я не кам’яний! Нерозумно так на це дивитися, як ти дивишся, нерозумно й похмуро. Я думав, після вчорашнього ти до мене трохи подобрішаєш. Зрештою, всі ми люди.

– Я не почуваюся людиною. Я почуваюся твариною. Свинею, кролем чи собакою. Ох, я тебе не звинувачую, я нічим не ліпша. Я піддалася тобі, бо я тебе хотіла. Але це була не справжня я. Я не така огидна, груба, хтива жінка. Я від неї відрікаюся. То не я лежала на тому ліжку й стогнала, при тому що мій чоловік ще не охолонув у могилі, а твоя дружина поставилася до мене з добротою, з такою безмежною добротою. То була лише тварина в мені, темна й боязка, наче злий дух, і я відрікаюся від неї, ненавиджу й зневажаю її. І відучора, коли я про неї думаю, мені стає млосно, наче зараз знудить.

Він трохи насупився й коротко, напружено посміхнувся.

– Що ж, я досить терпимий, але іноді ти кажеш щось таке, що мене просто шокує.

– Дуже шкода. Ну ж бо, краще вже йти. Ти дуже дрібна, порожня людина, мені не варто серйозно з тобою розмовляти.

Якийсь час він мовчав, і з тіні в його синіх очах вона зрозуміла, що він на неї гнівається. Він з полегкістю зітхне, коли, тактовний і ввічливий, як завжди, проведе її на пароплав. Їй було смішно думати про те, як чемно вони потиснуть одне одному руки, він побажає їй приємної подорожі, а вона подякує йому за гостинність. Аж тут Кітті побачила, як змінився вираз його обличчя.

– Дороті сказала, що в тебе буде дитина, – промовив він.

Вона відчула, як паленіє, але не здригнулася.

– Так.

– А вона раптом не від мене?

– Ні, ні. Це дитина Волтера.

Вона відповіла з запалом, якого не змогла притлумити, але навіть сама відчула, що це прозвучало непереконливо.

– Ти певна? – Він лукаво всміхався. – Зрештою, ви з Волтером були в шлюбі кілька років і нічого не сталося. Та й дати наче збігаються. Мені здається, що це швидше моя дитина, ніж Волтерова.

– Я радше накладу на себе руки, ніж матиму від тебе дитину.

– Годі вже, що за нісенітниця. От я був би дуже радий і гордий. Мені хотілося б, щоб це була дівчинка. З Дороті у мене тільки сини. Довго сумніватися тобі не доведеться, знаєш: усі троє моїх дітей просто копія мене.

До нього повернувся добрий гумор, і вона знала, чому саме. Якщо ця дитина від нього, то, навіть ніколи більше його не побачивши, вона не буде зовсім від нього вільна. Збережеться його влада над нею і, хай туманно, та невідворотно, лежатиме тінню на всьому її житті.

– Ти й справді найсамозакоханіший і найдурніший мерзотник серед усіх, з ким мені не поталанило зіткнутися, – відповіла вона.

78

Коли пароплав заходив у марсельську гавань, Кітті, дивлячись на ламані прегарні обриси берега, залитого світлом, раптом побачила золоту статую Діви Марії на церкві Святої Марії Милосердної – захисниці тих, хто в морі. Вона згадала, як монахині з Мей-тан-фу, назавжди покидаючи свою землю, на колінах молилися до цієї фігури, що зникала вдалині, аж доки не стала просто язичком золотого полум’я в синьому небі, й молитвою намагалися заглушити біль розлуки. Кітті склала долоні й звернулася до

Відгуки про книгу Розмальована вуаль - Сомерсет Вільям Моем (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: