Мама, донька, бандюган - Андрій Анатолійович Кокотюха
Замість відповіді Вітька Малий став перед буркотливою басистою господинею на одне коліно, простягнув їй букет і з усією елегантністю, на яку був здатен, поцілував на диво пещену, без жодних слідів зморшок, руку.
-Ти правильно лічив? - тьотя Роза підозріливо подивилася на квіти. - Тут непарна кількість? Чи ти думав, що знайдеш у цій кімнаті мою могилу?
-Ви переживете нас усіх, тьоть Розо.
-Не кривляйся і не будь тут лисицею, бо я не ворона і шматочка сиру Бог мені вже давно не посилає. Його приносить з магазину моя Раєчка. За це я вив`яжу їй пуловер. Такого вона не купить на жодному з ваших базарів. Ти молода людина, Малий, дружина в тебе також не мого віку. Скажи мені таке: чому отам, - вона тицьнула спицею у бік телевізора, єдиного сучасного предмету серед усього ретро, - рекламують прокладки з крильцями, шампуні від лупи та чай, і ніде не кричать: купуйте наші штани, купуйте сорочки, купуйте кінець кінцем пуловери! Ти мені зараз заперечиш - бо люди знають, що треба носити штани та спідниці. Добре, знають, а хіба вони не знають, що треба пити чай, не кажучи вже про жінок, які без телевізора чудово знають про власну гігієну. Тих, хто не знає, телевізор не просвітить. Отак, тому я одягну Раєчку у фірмовий пуловер без всякої телереклами. А переживу я вас усіх тільки в тому разі, якщо ти, - тепер спицю націлили в груди Малого, - лишишся таким самим дурнем і далі будеш пхатися, куди не слід. Для чого ти запитав, чи я вдома? Ти думаєш, мені потрібна твоя ввічливість? Думаєш, я на оцій калясці поїхала в Житомир до дяді Яші? Зайшов ти не по дорозі в баню, невинних очиць терпіти не можу ще з тих часів, коли мій покійний чоловік повертався додому під ранок, від нього смерділо дорогими парфумами і він доводив - затримався на виробничий нараді. Раїсо!
Дівчина зайшла до кімнати з вазою в руці.
-Ні, візьми іншу, ця схожа на великий нічний горщик. Це Рая, донька моєї племінниці з Житомира. Вона працює тут у центрі перекладів, у Житомирі за знання мов менше платять. Живе у мене, я сиджу отут і плету пуловер.
-Ми ж знайомі.
-Не з тобою, дурнику, я її знайомлю, а з твоїм другом. Він з вигляду справляє враження серйозного та надійного мужчини, і навряд чи одружений. Серйозних та надійних жінки тепер не надто цінують. Раєчко, ми будемо пити чай. Хоча, знаючи міліцейську безцеремонність, ви могли б припхатися просто на сніданок. Я б нагодувала вас рисовою кашею з відварною курятиною. Не стійте, молоді люди. Вікторе, як називати твого друга?
-Олег, - коротко назвався Рибалка, підсунув стілець ближче до балакучої господині. Від її басистих тирад починала боліти голова, вислуховувати їх Карась тепер був зовсім не налаштований, але Малий переконав його: оцей персонаж у візку - поки що єдина можливість дістати потрібну інформацію і при цьому не засвітитися ніде.
-Як ваше здоров`я? - Вітька надалі тримався підкреслено ввічливо.
-Чи ти мені тут лікар, аби питати про здоров`я? Сам ось ляпнув - вас переживу! Дєточка. Мені троянди за просто так не приносив навіть покійний чоловік. Каблучки з діамантами мене не збуджували, він, хитрун, це швидко розгадав, зате букетами спокушував постійно. Коли заходив до спальні і кидав троянди на ліжко, міг робити зі мною все, що хотів. Здоров`я в мене, Вікторе Малий, погане. Кілька останніх місяців погано сплю, дуже переживаю через це, бо Раєчці теж треба висипатися, через мене в неї постійно темно під очима, тому немає кавалерів. Ти знав про це, і все одно приніс старій жінці квіти. Отже, справа дуже важлива, - тьотя Роза відклала плетиво на підвіконня. - Я готова тебе слухати.
-Власне, проблема у Олега.
-Навряд чи йому тепер потрібна жінка, тим більше - моя Раєчка. А шкода, шкода. Придивіться, молодий чоловіче, так заварювати чай і пилососити підлогу не вміє ніхто в Києві, цьому вчать лише у старих традиційних житомирських родинах, не зіпсованих рекламою бульйонних кубиків. Чисте золото, у-м-м-ма-а! - тьотя Роза причмокнула.
Коли Рибалка сам гриз оперівський хліб, надзвичайно мучився, коли доводилося спілкуватися з ось такими людськими експонатами. Він розумів у глибині душі цих безмежно самотніх людей, котрим не так часто випадає нагода розширити коло спілкування. Та вдіяти з власною натурою нічого не міг: триндіти цей народ міг годинами, більше того - люди, що їх опитували як свідків і яким залишали номер контактного телефону на випадок чого, порядок такий, надзвонювали регулярно, цікавилися, чи зловили злочинця, а далі загадковими голосами казали щось на зразок: "Ви знаєте, пригадалася одна цікава деталь, вам буде корисно", цим заманювали сищиків до своїх квартир, поїли чаєм, показували сімейні альбоми, і як правило подібні зустрічі не додавали нічого корисного, лише крали в оперів час. Одного разу Рибалка, тоді ще старший лейтенант, не витримав і досить грубо перервав сорокахвилинну пустопорожню, але натхненну розповідь ветерана соціалістичної праці про онуків, які приходять щосуботи, але чомусь саме тієї, коли п`яний сусіда знизу зарубав сокирою такого самого синього товариша з сусіднього будинку, чомусь не прийшли, оминули дідуся увагою. Пенсіонер образився на брутальну поведінку працівника карного розшуку, начепив усі відзнаки і посунув не до районної, а відразу до Генеральної прокуратури зі скаргою в кишені. Виходило, що старший лейтенант Рибалка замість злочинців ловити ходить по квартирах і, користуючись службовим становищем, безкарно ображає заслужених людей, отже, в міліції таким не місце. Тепер, спостерігаючи за майже сімейними стосунками тьоті Рози з Вітькою Малим, Карась уявляв, як у цей самий час десь кличе на допомогу
